22 червня 1941 року війська Третього Рейху атакували СРСР, почалася німецько-радянська війна. Нацисти швидко просунулись територією України.
Коли регулярні радянські війська покинули місто без бою, залишені підрозділи НКВС здійснили масові розстріли невинних людей, які перебували у львівських в’язницях («Бригідки», на Лонцького і Замарстинівській тюрмі).
Після репресій, здійснених радянською владою, під час першої окупації Львова у 1939-1941 рр. українське населення вбачало в німцях союзника у боротьбі проти «совєтів» та відновленні незалежності.
В місті блискавично поширилась ілюзія визволення, але через лічені дні згасла, перетворившись у пітьму терору. Вояки "Нахтігалю", що був укомплектований з українських націоналістів першими увійшли до Львова.
Незважаючи на погрози німецького командування, 30 червня 1941 р. було проголошено Акт відновлення Української держави і сформовано уряд на чолі з Я. Стецьком. Реакцією на відмову скасувати Акт незалежності керівництво ОУН стали арешти та репресії.
Територія терору
Встановлення німецької влади розпочалось з мародерства, грабунків, арештів, масових вбивств, єврейського погрому і розстрілу польських вчених на Вулецьких пагорбах.
1 серпня 1941 року у Львові встановлено німецьку адміністрацію, а місто стало центром новоствореного дистрикту Галичина.
Незабаром німці втановили концентраційні табори Шталаг-328 на Цитаделі, де утримували військовополонених, і Янівський концтабір в кінці вулиці Шевченка.
Згідно з расовою політикою нацистів євреї постраждали найбільше. Це була трагедія для іудейського населення міста, що налічували більш ніж 160 000 людей. Перші обмеження з'явилися у вересні 1941 р., а через два місяці єврейське населення зігнали в гетто у північній частині міста, районах Замарстинова і Клепарова. З гетто арештованих відправляли до концтаборів і “таборів смерті”. У Янівському таборі щоденно грав симфонічний оркестр, а композиції, які звучали під час екзекуцій назвали “Танго смерті”.
Після чисельних так званих “жорстоких” акцій і розстрілів в червні 1943 р. гетто було остаточно ліквідовано, а Львів оголошено звільненим від євреїв містом (“Юденфрай”).
У 1943 році німці винищили львівське гетто. Із цим Львів втратив своє єврейське населення.
Життя в місті в умовах окупації
Окупаційна влада перейменувала більше сотні вулиць в місті. До прикладу сучасний проспект Свободи отримав назву Adolf Hitler Platz. В результаті примусового переселення кращі квартири отримали німці, натомість іншим доводилось погодитись з новими побутовими умовами. Крім цього, було створено окрему “Арійську дільницю” на території вулиць району Кастелівки.
У місті відбувся чіткий розподіл простору не лише щодо районів проживання, але і дозвілля. Кращі місця стали доступними лише представникам “арійської раси”, а табличка “тільки для німців” на вході в кав'ярнях та навіть на лавочках в парках були звичайним явищем.
Попри строгий режим та репресії у місті діяли кінотеатри, літературні клуби, а Львівський театр навіть поставив 46 прем'єр. Місто продовжувало жити під час війни, однак, безповоротних культурних втрат це не применшує.
Продовжуючи рух опору в підпіллі в місті під час німецької окупації діяло кілька підпільних організацій: структури ОУН та УПА, нелегальні штаби Польської Армії Крайової, а також єврейське антинацистське підпілля у гетто.
24-26 липня 1944 року на підступах до Львова йшли жорстокі бої.
Згодом, 27 липня 1944 р., місто було звільнене від гітлерівців і окуповане військами Першого Українського фронту в результаті Львівсько-Сандомирської операції.
Німецька окупація жорстоко винищила чимало населення, зокрема єврейського, перетворивши місто на територію терору. Однак після приходу «других совєтів» на місто чекав терор під червоним прапором, а мешканців новий страх і репресії.
