У Львові Сашко живе, «тусується» та розвивається, або, як каже сам, пробує шити рюкзаки. Пробує себе й в підприємницькій діяльності та дизайні, хоча сам себе дизайнером не називає, а більше підприємцем. Йому подобається створювати щось нове!
[лунають звуки швейної машинки та пісня The Lumineers]
Колись Сашко мріяв про те, що має. Сьогодні ж, він порівнює свій досвід із відчуттям, коли на вершині гори виникають думки: «А що далі?». В його житті підкорена не одна вершина, насправді! Щодо планів на майбутнє, він хотів би залишатись маленьким крафтовим виробником, таким, як є зараз, проте, трішки з острахом до різких змін, перебудовувати мрії та мислити більш глобально! Йому важливо, аби не втрачався сенс усього того, що було на самому початку, з чого він починав – з мрії та ідеї!
В майстерні HORONDI усі одне одного знають, як у дружній сім’ї.
Так вже повелося, що життя Сашка - то як багато пазлів, які в потрібний час складаються у цілісну картину. Він називає це словом «пощастило». Так, Сашку і справді пощастило переїхати із майстернею на Підзамче, на ReZavod. Звідки ми й розпочнемо нашу спільну із ним мандрівку.
Зупинка I
Про майстерню
Я почав шукати нове приміщення і мені пощастило. В мене в житті все складається такими пазлами. Мав можливість познайомитись з Дмитром з MiniZavod, з яким згодом здружилися. По суті, це було його приміщення, яке він тримав для себе в резерві, для розвитку. Тому, власне, я тут, де класне «ком'юніті» та багато різних підприємців: великих, маленьких – всяких! Я дуже мріяв бути у цій «екосистемі» підприємців, «бути на заводі».
В мене ще багато ідей, як виглядатиме майстерня, тут буде магазинчик, шоу-рум, кав’ярня – можливо, а там – безпосередньо увесь процес. Будь-хто з охочих може прийти в майстерню, ми відкриті, максимально! Своїх клієнтів радо переконуємо, щоб вони приходили до нас і бачили, як виглядає наживо процес виробництва, скільки ми вкладаємо ентузіазму та натхнення у свою роботу.
Зупинка ІІ
Про район, в якому працює Сашко – Підзамче
Щодо Підзамче – це трішки «незвичний» район, але я розумію, чому він в такому стані. Колись це був промисловий район, зараз його важко таким назвати, хіба що на папері була б та промисловість. Багато заводів закрилися – багато людей залишилось без роботи. Але все ж з ним варто познайомитись без будь-яких упереджень. Загалом, мені він подобається, цей район.
Коли хочеш більше дізнатись про місто, ти, просто сідай на трамвай. Якщо вибираєш цікаві маршрути, наприклад, в мене один з найулюбленіших – це проїхатися «дев’яткою», бо вона їде аж до Підзамче, до кінцевої й до вокзалу, – це просто бомба, «вжу-у-х» через ціле місто.
Ти проїжджаєш дуже багато класних зупинок, вулиць. Одна з моїх найулюбленіших – та, що простягається від будівлі СБУ і до вулиці Коновальця. Там, загалом, просто бомбезні вулиці і дуже класна архітектура.
Туристи зазвичай, коли приїжджають, то йдуть у «попсові» місця. Переважно, так! А от, щоб кудись, аж сюди заїхати... Я скільки живу у Львові, то й раніше тут бував. Бував, придивлявся до нього, але навмисне не вивчав і не цікавився ним. А жаль!
Обов’язково його ще подосліджую. Я помітив, тут багато старих церков, класних й досить старовинних, то була б інша «точка дотику» чи знайомства.
Зупинка IІІ. Човен
Про човники в човні
Я сюди ходжу за атмосферою! Щось тут є таке своєрідне. Мені так ні один бар не підходить! Ще одна з причин – це друзі, які приходять сюди ж. І ми якось всі сюди ходимо. Чи то через барменів, вони досить привітні та відкриті тут. Напевне, також і через те, що власник закладу класний. Вони тут завжди тусуються. Я б навіть сказав, що воно тут так все по сімейному.
А якщо більш по-філософськи, то я думаю, що атмосфера відіграє вагому роль при виборі закладу. Я пам’ятаю, як «Човен» тільки з’явився. А до того я ходив у паб «Xrystofor». Але ж довкола є купа інших барів, проте чомусь у перші ж дні, як тільки ми з друзями зайшли туди випити пива – одразу ж зрозуміли, що це наш формат бару (здається, у перші дні відкриття ще була знижка чи безкоштовне пиво). А от пиво там дуже смачне! Крафтове, не якась там «бодяга», а реально добре пиво з усієї України – на це добре реагують відвідувачі. Також, ох, ця їхня фішка великого бару, дуже велика барна стійка – так формується тусовка у великій залі «на барі».
Зазвичай замовляю пиво, стандартно – пиво “IPA”, замовляю піцу або картопляні човники з пармезаном і соусом. Це така «фішка»: човники у «Човні», та ще й з пармезаном!
Зупинка ІV
Золотий Колос і трохи філософії
Я собі роздумував: буває, заклад тобі не дуже подобається, але там дуже смачно. Буває й навпаки, їжа, може, і не найсмачніша, але дуже класна атмосфера.
Можливо, «соціальне харчування» нам набагато важливіше, коли ми йдемо в заклади, аніж їжа насущна, випити і з’їсти можна й в дома.
Я колись хотів би про це зняти документальний фільм чи опитування, чому люди ходять в заклади: поїсти, потусити?!
Був період, коли я дуже часто ходив в «Човен», потім я його перестав любити, натомість віддав перевагу «Золотому Колосу». А зараз знову повернувся в «Човен», не знаю чому так...
Комусь «Колос» не заходить взагалі: ні музика, ні люди, ні формат не той, а є й ті, що завжди його тільки й обирають. Там доводиться стояти, а деякі люди надають перевагу іншому комфорту.
Зупинка V
Про «Світ кави»
Це ще одне моє улюблене місце. Може, я помиляюсь, може, ідеалізую, але мені здається, що у «Світу Кави» є свій рецепт успіху. Тут дуже відкриті, привітні працівники та й самі власники закладу. Їх тут часто можна зустріти: сидять і працюють разом. Для них це сімейний бізнес. Мені подобається, як кожен з сім’ї власників кав’ярні якось залучений у процес. Ти приходиш, а там такий класний великий стіл, за яким усі спілкуються. Один із синів смажить каву, інший щось рахує... Мене це дуже приманює.
Частина відвідувачів тут – місцеві, інші – туристи. Я вже й не дивлюся, яка вартість кави (вище середнього), мене підкупила атмосфера та емоції, які я тут отримую.
Приходжу сюди і працювати, і з друзями посидіти-побалакати, відпочити. Та все ж, я б сказав, я приходжу тут зависнути.
Зазвичай я замовляю каву або чай (тут, до речі, дуже класні чаї). Ще можу салат замовити. Якщо це кава, то це – лате, а якщо чай – то імбирний чи якийсь із червоних чаїв.
У Львові є два заклади «Світу Кави», але один мені взагалі не заходить, а інший – навпаки, для мене дуже рідний, хоч вони по суті обидва однакові.
Зупинка VI
Місто, як воно є, та інші улюблені локації
Для мене Львів – це не тільки про заклади. Це більше про будівлі, людей та атмосферу. Ти розумієш, люди тут більш вдумливі, вони такі – живі! Я це бачу, навіть коли просто йду вулицею – людина на людину звертає увагу! Тож я думаю, Львів – то не лише заклади, для мене – це стіни, вулиці атмосфера міста… і люди!
Якщо до мене приїжджають гості з інших міст, то все залежить, яка це пора року та скільки у них є часу. Якщо це літо і часу вдосталь, то можна встигнути побувати всюди. Я поведу гостей на Лису гору, в Стрийський парк чи Парк Культури, в музей Шептицького – обов’язково! Ще до карантину я постійно їх водив в УКУ, в трапезну, щоб пообідати й подивитись, як там все працює: Центр Шептицького, бібліотека. Також залежить і від гостей, наскільки вони готові відкривати щось нове. Класно й сходити на Личаківське кладовище. Гості-туристи, зазвичай, також хочуть піти в заклади від «Lokal», а я – не хочу. Ці заклади класні, я розумію, і розумію, що це цікаво для туристів, але я вже там бував.
Коли мені ставало дуже сумно в житті чи я мав потребу побути наодинці з думками, в тиші, таку ауру я відчував тільки там, в одному з особливих для мене місць – на стадіоні у Парку Культури. Не знаю, чи для вас відоме це місце, там, де грають Регбі. Мені воно дуже подобається. Те саме відчуваю й про Собор Петра і Павла, Гарнізонний Храм. Це дуже сильне для мене місце й атмосфера, навіть, якщо ти суператеїст. У мене є подруга атеїстка, і все одно вона сюди приходить. Каже, відчуває, що в цьому місці щось таке є. Так є і для мене. Я люблю прийти туди в неділю, просто посидіти, помовчати. Я б навіть сказав помедитувати.
Я живу одразу ж біля музею Людкевича, зазвичай влітку в неділю там проводять концерти: співають і грають на скрипці. Мій будинок – відразу біля них, мені лиш прочинити вікна… Зранку ти у вікні з кавою і слухаєш – насолоджуєшся. І ти думаєш: «Як же ж круто ти живеш! З класним сусідом». Сусіда вже нема, але про нього й досі чути. Буквально!
Або, наприклад, кав’ярня «ЦіКава». Я люблю в неділю вийти до них із дому в піжамі, вже традиційно. Сніг чи дощ – я йду в піжамі випити каву. Там вже знають, що я – місцевий, вітаються.
Я люблю прогулянки в Стрийському парку, там ще є така вуличка, шикарна просто – Паркова. Як я люблю пройтися по ній, зробити невелике коло, якраз встигаєш таким маршрутом прогулятись, поки п’єш ранкову каву. Як для неділі, це просто чудова прогулянка.
Також маю одну традицію. Щотижня у мене виникають питання: а що там нового в «Дзизі»? Я завжди, коли йду в Човен, заходжу в «Дзигу» подивитись, чи є там нова виставка.
- Що б ти розповів про своє місто, скажімо, незнайомцю під час подорожі?
- Я не знаю чи я б це сказав, але для мене це дуже духовне місто. Місто трансформації/формації. Я б навіть сказав – це місце, якщо ти потрапляєш сюди – воно тебе формує під себе, змінює. В моєму випадку все було саме так. Я відчуваю це місто! Відчуваю, як супер духовне і супер живе. Це не просто місто, якесь там, з дорогою і будинком… Але не в релігійному сенсі, а духовне, як про щось внутрішнє і глибоке. Я б точно не проміняв би його ні на одне місто світу, з тих країн, де я був.
- Хочеш, щоб The Lumineers в Човні виступали? [сміємось]
- Інтерв'ю та текст - Оксана Коваль
- Редакція - Юрій Заремба
- Фотографувала - Галина Кучманич
- Ідея та інтерв'ю - Олексій Федак
Більше із рубрики можна прочитати за посиланням:
