Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла (Костел єзуїтів)
Найбільший, найперший, найвищий. Але про все поступово.
Зараз мало хто може уявити сучасний світ без урбанізації та невпинного розширення міст.
Іще якихось декілька сотень років тому один із центральних храмів Львова, Гарнізонний храм святих апостолів Петра та Павла, був на околиці міста, просто під міськими мурами. Далі – тільки Полтва.
Зараз же Костел єзуїтів знаходиться в самісінькому серці Львова, поруч із площею Ринок та проспектом Свободи.
Гарнізонний храм святих Петра і Павла – перша барокова споруда у Львові. Його освячення, а точніше на той ще Костелу єзуїтів, відбулося в 1630 році. Як заведено в єзуїтів, був тут і навчальний заклад – Єзуїтська колегія. Про її статус говорить хоча б те, що в закладі навчався Богдан Хмельницький, чи не найвідоміший гетьман Козацької України. Ще один «зірковий» учень – князь Ярема Вишневецький. На основі колегії згодом постав університет, що зараз носить ім’я Івана Франка.
До речі, у 18 столітті ансамбль храму доповнювала вежа-дзвіниця, що була найвищою в тодішньому Львові, вищою навіть від Ратуші!
Однак війна руйнує все. Руйнує вона й сакральні споруди. Так сталося і з костелом. У 1946 році єзуїти покинули свою обитель, виїхали зі Львова та забрали із собою короновану ікону Пресвятої Богородиці. Зараз вона у Вроцлаві.
Із цього часу протягом 65 років храм перебував у своєрідній комі. Хоча за часів Радянського Союзу церква була заборонена як інституція, храм виконував іншу роль – тут було сховище книг Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника, і налічували їх близько трьох мільйонів примірників.
У 2011 році церкву відкрили і освятили повторно. Тепер ми її знаємо як Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла.
Якщо ви цікавитеся архітектурою, скульптурою, Львовом чи просто були уважними під час екскурсій містом, то могли чути імена Джакомо Бріано, Йогана Яна Пфістера, Антонія Попеля. Ці митці доклали чимало зусиль, зокрема, й для побудови та оформлення сучасного Гарнізонного храму. Розповімо про одного з архітекторів – Джакомо Бріано.
Джакомо Бріано
Існує версія, ніби італієць Джакомо Бріано побудував костел за зразком храму Іль Джезу в Римі. І справді, бачимо їхню зовнішню схожість. Але чи можемо без сумнівів приймати цю версію?
Перед початком будівництва Джакомо Бріано розробив близько 10 різних проектів можливого вигляду костелу. Більшість із них вдалося зберегти й до сьогодні, щоправда, знаходяться вони у Відні та в Лос-Анджелесі. Тож, незважаючи на схожість, ця версія не досконало достовірна.
До речі, цей же архітектор спроектував церкву й у Луцьку, який також освячений іменами святих Петра і Павла і теж пропонує відвідини підземель храму. Окрім храмів святих Петра і Павла у Львові та у Луцьку, Джакомо Бріано працював також у сучасній Польщі (тоді Речі Посполитій), у рідній Італії та в Хорватії. Дослідники виокремлюють його підхід до створення проєктів, особливо акцентованість на деталях. Видається, ніби Бріано доклав чимало зусиль до розвитку архітектури того часу. В окремих зразках – без сумніву, але як щодо загального контексту?
Якщо вірити всім стереотипам, Джакомо Бріано точно можна назвати італійцем. Він мав складний характер, любив і вмів конфліктувати. Саме через це його робота над замовленнями тривала не завжди довго.
Ще одне питання, яке варто тут згадати – чи був Бріано єдиним архітектором костелу єзуїтів? Ймовірно, ні. І ось чому. Архітектор перебрався до Львова через 6 років після початку будівництва, а за таких умов працювати над створенням костелу одноосібно було би практично неможливо. Хто ще допомагав митцю, на жаль, залишається невідомим.
Темпераментний, уважний і неймовірно талановитий – такий висновок можемо зробити з тієї інформації та досліджень, що маємо про архітектора. А для детальнішого розуміння його творчості запрошуємо відвідати його творіння, зокрема у Львові.
Оздоблення
Коли будете в храмі, не спішіть виходити, як тільки злегка оглянете інтер’єр. Зупиніться, затримайтеся, огляньте храм у деталях. Тут можете відкрити цілий всесвіт – всесвіт оздоблення, скульптури та фресок.
Стіни та стеля костелу переповідають нам всесвітню історію, розказують про події Старого та Нового Завіту, описують сцени із життя святих Петра й Павла, зображують тогочасний Львів.
Фрески храму – творіння рук моравських майстрів Франциска та Себастьяна Екштайнів. Розписи, без сумніву, вражають своїми майстерністю та кольористикою, однак не лише ними. Цікава й тематика. На вівтарній частині, зокрема, можемо розгледіти зображення карти світу та представників різних континентів. У кого ще, як не в єзуїтів, могли б знайти подібні мотиви? Орден мав широку географію структур, а тому й добре уявляв загальну картину світу.
Зверніть увагу на Розп`яття Ісуса Хреста. Хрест вирізаний із особливої темної породи дерева, а тому раніше розп’яття називали по-іншому – «Чорний Христос». Це дерево доволі дороге, а в радянський час Христа навіть хотіли вивезти в петербурзький Ермітаж. У радянський атеїстичний петербурзький Ермітаж! То ж можемо собі уявити цінність цієї памʼятки.
Кому бракує емоцій, пройдіть храмом та огляньте уважно простір праворуч. Можете натрапити на невелику несподіванку – декоративну труну із монограмою Богородиці.
А кому й цього замало – запрошуємо пройти до наступної локації.
Підземелля
У храмовому комплексі функціонує цілий підрозділ, команда якого організовує екскурсії підземеллями та хорами храму, а часом проводить у просторі тематичні заходи.
Гарнізонний храм
Після тривалої перерви, у 2011 році храм відкрили саме 6 грудня – на 20-у річницю Збройних Сил України. Так він продовжив свої роботу та місію як гарнізонний.
Настоятелем храму зараз є Тарас Михальчук, який також очолює й Центр військового капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ.
Цей храм – місце молитви українських військових. Для них воно відіграє особливу роль. Тут вони беруть шлюб, тут охрещують дітей, звідси вони вирушають в останню дорогу. Це місце слугує центром волонтерських і соціальних проектів, у храмі встановили й меморіальну дошку для пам’яті героїв Небесної Сотні.
Разом із тим, це місце сили не лише для військових, але й для пересічних львівʼян.
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла за своє життя бачив чимало. Бачив життя міста та його околиць, бачив війни і вінчання, монахів у молитві та натовпи туристів на екскурсіях підземеллями, бачив гетьманів із королями та вірних своїй Україні військових.
Після десятків років руйнувань і пошкоджень, воєн і невідповідного ставлення, храм знову воскресає. Повне відновлення храму ще не завершене й роботи ще чимало, але перші та значні результати ми вже можемо бачити.
До того ж у храму велика місія: він об’єднує військових, а також тих, хто опікується сиротами, студентами і в’язнями.
Чи не такою і має бути Церква?
