Назад
  • Люди в місті

ЛЮДИ В МІСТІ: Павло Гудімов

Ірина Стухляк

Автор

“По справжньому полюбив рідне місто Львів після двадцяти років життя у Києві. Сьогодні Львів - це місто можливостей”

Павло Гудімов

Прогулятись улюбленими львівськими локаціями та пізнати мистецтво нам допоможе арт-менеджер, галерист та музикант Павло Гудімов.


Як все відбувалось дивіться у відео та читайте у статті.

Стрийський парк

Це парк, у якому я сформувався і де пройшло моє дитинство. Я пам’ятаю ті фотографії в сімейних альбомах, на яких дідусь возить мене маленького у візочку. І вже з тих моментів я вдихав повітря Стрийського парку. Добре пам’ятаю цей розкішний пурпуровий бук, партер, пам’ятник Кілінського. 

Для мене до сих пір Стрийський парк залишається місцем повернення додому, повернення до свого коріння. З мого дитинства він взагалі не змінився. Мені здається, що парк був завжди таким як зараз. Ніхто ж не згадує як Арнольд Рерінг засадив його маленькими деревцями і як він був схожий на маленьку пустелю на пагорбах. Тепер парк знаходиться у своїй кульмінаційній формі.

Тут є красивий природний став, де з 1966 року знаходиться одна із скульптур Ярослава Мотики “Лілея”.

Стрийський парк насичений для мене своїми історіями, спогадами, артефактами, мистецькими речами. Він є справжнім діамантом у культурі Львова.

Оранжерею в парку я пригадую в двох станах. 

Перший з них - це стан, в якому вона була у моєму дитинстві. Тоді для мене це було щось загадкове і космічне, бо я потрапляв в якийсь скляний об’єм із рослинками. 

А другий стан - закинута та з розбитими шибками. Зараз я дуже радий, що її доглядають і вона продовжує жити. 

Вулиця Черешнева

Тут була колись офіцерська колонія і ці будиночки збудовані понад 100 років тому.

Це дуже гарний приклад того, як виглядає оаза в центрі Львова. Тут немає високих парканів, які закривають собою сади і краєвиди. Ти гуляєш і можеш милуватись квітами, деревами. А ще бачити як живуть люди, а інколи навіть вечірки, які можуть тут  відбуватись. І це все в 5 хв до центру міста. 

Палац Петрушевича

Із Палацом пов’язана історія загальнокультурного значення національного масштабу. Колись молода група “Океан Ельзи” вирішила відсвяткувати свої 2,5 роки. Це було у 1996 році. І власне тут ми організували концерт, який називався “Два з половиною”. А ще раніше проводили тут концерт спільно із німецьким гуртом “Blue Eyes”. Тому Палац Петрушевича запам’ятався нам всім як наша музична мекка. Ми самі організовували тут концерти. 

І хто ж знав, що через стільки років навпроти Палацу відкриється арт-центр “Я Галерея”.

Я Галерея

вул. Шота Руставелі, 8


Для мене “Я Галерея” - це два в одному. 

Перше - це відреставрована оригінальна квартира. В ній збережена цікава геометрична ліпнина, яка схожа на ту, що можна побачити у Відні. Тут є відреставровані п’єци, які вже без декоративних панно, але з пічною короною. Люди сюди приходять дивитись на колекцію фантастичних пічок, сучасне мистецтво і на старовинні меблі. Ці всі предмети створюють певний антураж, але не є просто декором. Вони всі осмислені з точки зору колекції та допомагають людям відчути простір та мистецтво.

У виставковому просторі “Я Галерея” відвідувачі легко можуть дивитись на мистецтво. Бо тут є паузи: двері, вікна, п’єци. А ще вони можуть відпочити та релаксувати: взяти книжку і каву, присісти на крісло, читати і насолоджуватись виставкою чи краєвидом на Палац Петрушевича. І вкінці у відвідувачів залишається щось про галерею, щось про виставку і щось про мене.

Національний лісотехнічний університет та дендрарій

вул. О. Кобилянської, 1


Університет на 5 років став для мене не просто альма матер, а місцем тяжіння, де ми збирались групою. Я тоді ще був закоханий у дівчину з паралельної групи, тому це були ще й романтичні роки. Під час навчання за стипендію я купив свою першу гітару.

І, до речі, саме Університет став вектором розвитку “Океан Ельзи”, тому що у гуртожитку лісотеху ми вечорами проводили репетиції гурту. 

 

Мені пощастило навчатись на кафедрі ландшафтної архітектури. Тут біля кафедри не проста територія - це дендрарій із рідкісними деревами та рослинами. Його облаштував Арнольд Рерінг, який був головним садівничим Львова. Тут також є музей лісової фауни, а ще кафедра рисунку, де ми вчились малювати. 

Ніхто не думав тоді, що я буду працювати по професії. Але зараз я чи не єдиний, хто займається ландшафтною архітектурою, адже консультую як експерт львівські парки, роблю певні проекти. 

Я дійсно дуже радий, що  навчався в лісотехнічному університеті, і ці студентські роки для мене були найщасливішими.

Ринок біля пам’ятника Іванові Федорову

Особисто я завжди знаходжу тут якісь речі польського періоду, щось з епохи модернізму, якусь фурнітуру, радянське скло чи кераміку. Тут дійсно іноді можна натрапити на дуже цікаві речі, особливо на дивовижні книжки і цікаві вініли. Наприклад, якось я придбав підбірку оригінальних платівок Джо Дассена французького випуску.  

Виставка “Музи не мовчать”

З перших днів війни я збирав фольклор, який народжувався у соціальних медіа. Це були меми, якісь жарти. Зібрані підбірки вирішив публікувати на своїй сторінці у Facebook. А потім почав знімати відео-інтерв’ю з художниками на YouTube каналі “Ya Gallery” і називати ці випуски “Музи не мовчать”. Саме так почав народжуватись цей проект. 

І тут я зрозумів, що є значна кількість художників, фотографів, музикантів та інших митців, які переживають ці події, переносять їх крізь себе та творять дивовижні речі.  Коли ви завітаєте на виставку, то зрозумієте, що вона не песимістична. Бо творчі люди яскраво виражено, конкретно і дуже талановито дивляться на те, що відбувається навколо.

Виставка “Музи не мовчать” зібрала роботи понад 60 українських митців. У залі “Неочікуване/передбачене” є картини українських сучасних художників, які явно відчували цю напругу як от, наприклад, картина Андрія Гуманюка 2009 року “Дорога. Проїхав танк, напевне російський”. Вони були створені ще до подій 2014 року.

Більшість творів були створені 3-4 місяці тому і це реакція на війну і на події, які відбуваються. Тут і картини, і фотографії, і відео, і графічний дизайн, і макети захисту архітектурної спадщини від можливої загрози бомбардувань та багато іншого.

Крім виставки “Музи не мовчать” у Пороховій вежі ми проводимо паралельні події та вечори. У “Я Галерея” організовуємо паралельну виставку “Сучасний український ландшафт” фотографій Максима Дондюка, які зроблені під час теперішньої війни у 2022 році та ще у 2017 році на Донбасі.

“Ars longa, vita brevis” - мистецтво вічне, життя коротке. Тому дивіться на мистецтво і любіть культуру.

!

Дякуємо за підписку!

Ми обіцяємо регулярно відправляти вам корисні та цікаві матеріали. Залишайтесь на зв’язку ;)

!

Піу!

Ваш список відправлено на вказану Вами пошту

!

Ой!

Нажаль, під час відправлення щось пішло не так. Спробуйте знову.