У княжий період XIII-XIV ст. русини, будучи автохтонним населенням, проживали в районі сучасної площі Старий Ринок (тодішньому середмісті).
Після захоплення Львова польським королем Казимиром ІІІ і наданням магдебурзького права (1356 р.) центр перемістився до сучасного середмістя навколо площі Ринок, а більшість русинів опинились позі мурами. Лише невелика громада оселилась в «новому місті» під польською короною.
Місто було багатонаціональним, та відгравало досить велику роль у торгівлі, однак більшість населення, зокрема патриціату, становили католики. Це означало невигідне правове становище православних русинів та існування різних бар’єри щодо виробничої та торгової діяльності.
Наприклад, існували обмеження для русинів входити до цехових організацій та проживати поза межами своєї етнічної дільниці.
Після підписання Берестейської унії у 1596 р. непорозуміння на релігійному підґрунті посилилися, особливо в 1598–1599 рр. Відомий джерелознавець М. Капраль зазначає, що русинів не приймали у ремісничі цехи, аргументуючи відмовою останніх підписати унію.
Попри труднощі, представники громади займалися торгівлею на внутрішньому ринку, не конкуруючи з німцями, вірменами та євреями в сфері прибуткової зовнішньої торгівлі східними товарами.
Місцем проживання русинів було всього декілька вулиць. До сьогодні збереглись дві: вул. Руська і вул. Федорова. Згідно з дослідженнями І. Крип’якевича на поч. XV ст. тут проживали тільки 13 сімей. Варто зазначити, що громада проживала під східним муром (сьогодні вул. Підвальна). Сама ця сторона міста була найбільш небезпечною, адже ставала головною ціллю більшості нападів на місто. Тяжко уявити, але вежа Корнякта (дзвіниця Успенської церкви) колись відігравала важливу роль в обороні.
Саме архітектурний ансамбль храму Успіння Пресвятої Богородиці є віддзеркаленням історії громади русинів у середньовічному та ренесансному Львові. Обов’язкова відвідайте одну з найцікавіших пам’яток ЮНЕСКО, куди можна потрапити через арку і дворик зі сторони вул. Підвальної.
