Ія Степанюк — засновниця та головна редакторка [esthète] Газети, комунікаційниця Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького. З читачами lviv.travel Ія ділиться улюбленими місцями у Львові. Кав'ярня, де кава — не головне; ринок з торговцями, що варті своїх книг; зал, у якому чоловіки носять перлові намиста і не соромляться цього. Не соромтеся і ви! Найперше беріться за читання, а наша героїня розкаже, де у гамірливому місті для цього найкраща атмосфера.
Зупинка I. Black Honey
Коли ми стартували [esthète] Газету, Black Honey були першими, хто погодився розмістити наше видання у себе в закладі для продажу та на журнальній полиці, щоб відвідувачі могли просто переглядати його за чашкою кави. Тому для мене ця локація досить символічна. Офіс нашої редакції розташований в іншому районі міста, тому це також мій відправний пункт, коли я рушаю центром у справах.
До того ж вже три роки тому у них була цікава підбірка друкованої періодики: журнали про культуру споживання кави Standart, якщо не помиляюсь, Cereal Magazine, український La Boussole та інші. Навіть якщо у мене не було чогось цікавого почитати з собою, то тут завжди знаходився якийсь класний часопис до кави.
Тоді я якось зловила себе на думці, що бракує якогось такого легкого, непрофільного видання українською мовою. Не було на той час журналу чи газети, які ти можеш відкрити на будь-якому розвороті, пробігтися очима, почерпнути щось цікаве. А якщо є трохи більше часу, то «залипнути» на лонгрід про мистецтво, архітектуру. І ми вирішили таке зробити.
Знаю, що багато людей люблять працювати у кав’ярнях: приходять з ноутбуком і сидять собі за столиком годинами. Це не про мене. Я категорично не можу працювати в кав’ярні. І приходжу сюди, не щоб працювати, а навпаки — щоб відпочити, почитати, відволіктися від роботи. В офісі зазвичай читаю з електронних носіїв, а от відпочиваю з друкованими виданнями.
Напевно, дивно прозвучить, але я не є каво-гурманкою, тобто я не розбираюся у 150-ти сортах кави й ніколи не скажу про сорт кави, що він смакує якось не так, як має. Мій стандартний вибір — це капучино. До кави беру паштейші. Це таке собі guilty pleasure.
Мені взагалі подобається ідея проведення часу в таких кав’ярнях, як ми зараз сидимо. Коли у вільний час люди спокійно приходять, розгортають газету, журнал, книжку — можуть щось собі почитати, а не залипати в телефони, як зараз часто відбувається.
Де: вул. Галицька, 20
Зупинка II. Блошиний ринок біля пам’ятника Федорову
А це моє кармічне місце. Я сюди часто приходжу на шопінг, тут можна знайти цікаві книги, нетривіальні видання. Інколи таке буває, що приходжу і нічого не купую. З часом таке стається все частіше, тому що я намагаюсь вишуковувати щось суперцікаве. Але коли знаходжу якийсь скарб, то вже дуже радію цьому.
Взагалі я переконана, що дуже класно собі вдома організувати власну бібліотеку. Домашня бібліотека — це, у моєму розумінні, не набір новинок, які виходять друком. Ніколи не приходжу до книгарні й не кажу: «Давайте мені з цієї вашої полички бестселерів всього по одному». Для мене книга повинна мати прив’язку до якогось місця, емоцій, історії. Тому кожна книга в моїй домашній бібліотеці має особливе значення для мене (ну і плюс іще окрема група книг, які я читаю для навчання і самоосвіти).
На барахолку біля Федорова, на моє переконання, люди дуже часто приходять по спілкування. Якщо часто сюди ходити, ти вже знайомишся з продавцями, вони знають, що ти шукаєш. Не «втюхують» тобі все підряд. Дуже приємно, коли з-під прилавка дістають видання зі словами: «От ми знаємо, що ви цією темою цікавитеся...». Безперечно, тут можна поторгуватися. І хоча я не людина, яка торгується, та все ж мені приємно, коли продавці роблять знижку.
Коли познайомилася з рядом продавців, то була щиро здивована, що серед них багато вузькопрофільних спеціалістів. Як з’ясувалось, крамарі тут проводять дуже класну селекторну роботу, коли формують власні підбірки. Кураторські, я б сказала. Так, цього не видно на перший погляд, коли приходиш до ятки, бо на ній ніби все накидано, але коли приглядаєшся до асортименту своїх улюблених продавців — бачиш, що підбірочка поповнилася класними виданнями. А для цього, звісно, треба неабияк «шарити» у темі. Це я говорю стосовно книг з історії мистецтва насамперед, але певна, що тут є круті підбірки з інших тем і не менш круті «куратори» цих підбірок.
Що цікаво, тут продавці збираються і взимку. Це мене дуже здивувало свого часу: була зима, такі люті морози, і все одно тут на п’ятачку було кілька продавців. Звичайно, high season — це весна-літо-осінь, коли тепло. Найкращі дні для відвідування — це п’ятниця, субота, неділя. Приходьте до обіду!
Де: вул. Підвальна, 13
Також читайте: Букіністика та антикваріат у Львові
Зупинка III. Книгарня на Федорова
У цьому місці є книги видавництв, які я дуже люблю, наприклад: Die Gestalten, Phaidon, Thames & Hudson і Taschen — їх у Львові у такому асортименті навряд ще десь можна знайти. Це великі щедро ілюстровані книги. Часто жартую, що люди купують ці книги, хоча рідко читають. Зазвичай вони просто десь там складаються на полицях чи на журнальних столиках. Це більше такий інтер’єрний аксесуар. І мені з цього приводу дуже шкода. У мене закрадається така думка, що оті всі «ташенівські» видання, їхні тексти, а чи дочитують їх до кінця? Може, хтось і починає, але чи дочитує?
Маю цілу колекцію таких книг — вони в мене виконують функцію антидепресантів, хоча, зізнаюся, теж складаю їх на журнальних столиках вдома та в офісі. Коли я багато працюю з текстом, багато пишу, і мені треба на щось відволіктися, то я себе привчила не відкривати телефон, не лізти в «інстаграмчик» чи в «телеграмчик». Мені подобається взяти книгу, яка лежить на тому столику біля мене, і просто погортати, перечитати буквально кілька абзаців. Мене це дуже відволікає, і я таким чином відпочиваю.
Я думаю, що книгарні, які переформатуються і будуть мати якісь цікаві кураторські підбірки книг, будуть далі існувати, тому що похід за такою, порівняно коштовною, книгою — це, мені здається, також подія в житті. Ти не хочеш просто клацнути на «Придбати зараз», хочеш якось зайти у ту крамницю, подивитися на книгу, як вона виглядає, подивитись, який у неї розмір, який усередині папір, тобто це певний процес. І я знаю, що так само для моїх знайомих, які цінують такі видання, — для них це також питання процесу. Тобто покупка книги також важлива.
Де: вул. Івана Федорова, 4
Зупинка IV. Національний музей
Склалось так, що я от вже більше ніж пів року працюю піарницею у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. Робота дуже цікава — як представити музей ширшому загалу, як зробити так, щоб людина, зайшовши сюди, не ставила галочку у своєму списку «Відвідати у Львові» і найближчим часом сюди вже не поверталася. Хочеться показати, що музей — це локація, яка живе дуже цікавим життям, що тут постійно відбувається щось нове, що сюди можна приходити часто і завжди отримувати нову порцію позитивних емоцій.
Зараз ми з командою працюємо над низкою проєктів, щоб відкрити музей для відвідувача з несподіваної і цікавої сторони. Наприклад, недавно ми реалізували проєкт «Фантастичні звірі» (надихнулися книгою Дж. К. Ролінґ «Фантастичні звірі та де їх шукати»), в якому розповідали про міфічних та химерно-зображених тварин на іконах Страшного суду. У збірці Національного музею ім. Андрея Шептицького, до речі, зберігаються найдавніші ікони «Страшного суду» з XV ст. Ми працюємо над креативним підходом до популяризації і привернення уваги до збірки сакрального мистецтва музею. Наш проєкт дуже класно зайшов аудиторії, він спрямований на те, щоб знайомство із сакральним живописом починати з деталей і вже через ці деталі продовжувати знайомство з іконами.
Де: просп. Свободи, 20.
Зупинка V. Галерея мистецтв
Я все ж таки вирішила зробити тут зупинку, тому що, як на мене, зараз це один з найкращих музейних експозиційних просторів не тільки у Львові, а й в Україні — без перебільшень.
Порівняно недавно відбулась повна реекспозиція всіх залів. Здійснена колосальна робота експозиціонерів, кажу як людина, яка вже має певний досвід роботи в музеї. Дуже цікава колекція картин представлена. Коли потрапляєш сюди, чітко простежуєш хронологію, тобто можна ознайомитися з еволюцією українського мистецтва; всі картини гарно підсвічені, можна добре їх роздивитися.
Останнього разу, коли була там (а це вже п’ятий, по-моєму раз, бо ж обійти 18 залів одним махом — нереально) «зависла» у залі, який тепер жартома називаю «зал чоловіків у намистах», тому що там висить декілька великих живописних полотен й на усіх — чоловіки в перлових намистах — така тоді була мода. Люблю роздивлятись деталі, словом.
Це місце хороша рекомендація, мені здається, для всіх, не тільки львів’ян, а й для гостей міста: як класно провести дві години свого часу наодинці з мистецтвом. Після реконструкції залів та реекспозиції це ще й дуже інстаграмне місце.
Де: вул. Стефаника, 3
Зупинка VI. Бібліотека Стефаника
І хоча нам, на жаль, не вдалося зайти до читальних залів сьогодні, я наполягаю на тому, що якщо підготуватися, виготовити читацький і ознайомитися з графіком роботи, сюди можна без проблем потрапити, і щира порада науковцям, дослідникам, журналістам: приходьте до бібліотеки. На початку нашої бесіди я згадувала, що не можу працювати в кав’ярні, тому що там буває гамірно, а це відволікає. Те ж саме і з коворкінгами… А от бібліотека для мене стала справжнім відкриттям. Якщо потрібно вийти з редакції, попрацювати з якимись цікавими виданнями, без проблем приходжу сюди, замовляю потрібні книги попередньо онлайн, таким чином створюється дійсно цікавий ексклюзивний контент. Немає проблем сюди потрапити, просто треба підготуватися.
Мені тут дуже зручно працювати — це, по суті, той самий коворкінг, який здавна існує на мапі міста. Я приходжу сюди з ноутбуком, працюю, роблю все те, що робила б в типовому коворкінгу. І тут ніхто не ходить туди-сюди і не дивиться stories зі звуком за сусіднім столом. Для мене важлива власне ця робоча атмосфера. За годину тут я зроблю набагато більше, ніж зроблю за три години в коворкінгу десь у центрі міста.
Зізнаюсь, я не була читачкою цієї бібліотеки у свої студентські роки. Записалася сюди, коли почала журналістську діяльність, орієнтовно 4–5 років тому. Мене дуже приємно здивувало, що я, наприклад, спокійно вдома можу зайти на їхньому сайті до електронного каталогу і подивитися, чи є те, що мені потрібно. Знаходжу час, щоб наперед замовити ті книжки, які мене цікавлять, потім прийти, і вони мене будуть чекати. Я впевнена, що у бібліотеці й далі будуть робити кроки з осучаснення. Наразі користування суперкласне.
Ми з Вами спочатку планували зазирнути в Urban Бібліотеку на Устияновича. Я теж дуже люблю цю локацію, вона порівняно недалеко від нашого офісу і там, до речі, 3 роки тому була наша перша презентація прем’єрного номера [esthète] Газети. Там можна також попрацювати або відпочити, читаючи щось цікаве у спокійній атмосфері. Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника все ж має трохи інший, строгіший, я б сказала флер (не дарма вона має слово «наукова» у назві). Тому я щиро рекомендую цю локацію для журналістів і, як зараз модно казати, контент-мейкерів. Тут є просто неймовірні скарби, які варто досліджувати і розкривати. Дуже вболіваю за якомога більшу кількість цікавих текстів, якісних матеріалів, тому ця локація в списку.
Де: вул. Стефаника, 2
Текст — Юрій Заремба
Відео — Олег Зварич
Фото — Галина Кучманич
Ідея проєкту — Олексій Федак
