Back
  • People in the city
  • Good to know
  • City tours

Locals and their routes. Yulian Chaplinskyi

English coming soon!

Юліан Чаплінський — архітектор, урбаніст, автор ютуб-каналу CHAPLINSKY VLOG.

Одного листопадового дня разом із Юліаном Чаплінським команда lviv.travel здійснила незвичну подорож — ми прогулялись мальовничими перехрестями Львова. 

Фото — Галина Кучманич

Зупинка I. Коновальця–Русових–Київська

9-го січня 1982-го року моя мама прийшла пішки в цей пологовий будинок. І вже о 8 ранку 10-го січня я народився тут на другому поверсі. І так само через кілька днів вона мене понесла пішки назад. Тоді ми жили зовсім поряд. І так сталося, що цей район Політехніки (деколи його називають Кастелівка) є моїм від самого початку. Тут були всі квартири, де я мешкав: від батьківського будинку до  своїх, які винаймав, коли вчився, одружився — завжди жив у цьому районі. Цей Львів не є туристичним, це є мій Львів, в якому я живу.

Зупинка II. Коновальця–Бандери–Карпінського

Звідси відкривається вид на двір з 1-м корпусом Політехніки. А тут я вчився на першому поверсі англійської мови, це корпус іноземних мов. Вул. Бандери — вулиця, яка має найбільше значення для мене у цьому світі, тому що тут я ходив до школи, тут вчилися всі мої друзі. Навіть коли змінив школу, то все одно приходив до друзів сюди. Пізніше я вступив до Політехніки, відповідно бігали ми між тими корпусами. 

Це вулиця моїх різних переживань: перша школа, перше кохання, перший похід самому в крамницю з бідончиком по сметану, вступ у політехніку. У цей квартал  закладений унікальний код — тут є функції, які треба. Є і пошта, є і магазини, є і школи, є і садки, є і церкви, є й органний зал, вища школа — Політехніка — все тут є. І люди можуть ходити собі поміж тих розкішних будинків по тих пропорційних вузьких вулицях з охайним озелененням, і воно досі виглядає елітно.

І мене радує, що зараз ця вулиця стала набагато цікавішою: вона і зберегла свою архітектурну харизму, і якийсь тепер німецький порядок у ній.

Зупинка III. Архітекторська–Бандери–Глибока

Школа №1 на розі вул. Архітекторської та вул. Бандери, що цікаво, будувалась як школа. Коли я закінчив четвертий клас, їй повернули статус академічної гімназії, бо вона такою була до совєтів. Похід пішки в школу через парк Політехніки —  це було величезне задоволення. Ходити по діагоналі і постійно дивитись на всю цю архітектуру, і масштаб хороший приємний, і дуже молода вулиця, тут багато шкіл: тут школярі, там студенти. Школярі постійно дивляться на старших, на студентів, хочуть бути як старші. 

А вул. Архітекторська названа не просто так. Є там червона кам’яниця, це особняк Юліана Захарієвича, першого ректора політехніки, який дивився через вікно на свій витвір. І тому на честь нього вул. Архітекторську і назвали. І це така класна стримана сецесія, ця споруда, і з такими елементами на другому поверсі, відгуки карнизних тем неоренесансних, як на корпусі головному.

Трохи пройшлись, і в нас відкривається фантастичний вид на головний корпус Політехніки. Це є вул. Глибока, якою я дотепер користуюсь часто, там є класна кафешка «Фраєрка» — кафе-кондитерка для місцевих. Ти дійсно постійно бачиш власників, постійно бачиш сусідів, тому махнув рукою, з тим привітався. Достойна інтелігенція любить там собі каву пити. І тут я деякий час винаймав квартиру в польському будинку, там народилася моя друга донька.

Зупинка IV. У парку Політехніки

Цей кавалок парку абсолютно фантастичне місце. Звідси видно і навчальні корпуси, і котельню розкішну, головний корпус тут в іншій іпостасі, і тут читається школа №10 і школа №3. 

Є один такий дивний епізод — це пам’ятник полеглим політехнікам за радянських часів поставлений. Постійно коли біля нього проходжу, мене дивує, кому сплило на думку його помалювати фарбою. Це ж бронзова скульптура, яка має природно патинуватися під дощем, під вітром. А хтось вирішив, що пояс і голову треба робити латунною фарбою, а решту — мідною фарбою. І дотепер це ніхто не відмиває.

Ще один фантастичний витвір — це бібліотека Політехніки. Скажу відверто, я там був кілька разів. Тому що тематика тамтешня мало мене цікавила, кілька разів брав книги з історії архітектури. Але ця архітектура — це щось фантастичне. Як на мене, це такий передвісник модернізму. Зверніть увагу, що тут є ордер, пілястри, цей могутній фронтон такий розтягнутий, карнизи. Все ніби класичні форми, але його структура дуже проста і лаконічна — таким пізніше стане модернізм. Смішно згадати, що коли нас вчили в гімназії, то я постійно проходив повз і намагався прочитати, що там написано. І вже в п’ятому класі, коли ми вчили латину, крилаті вислови, і нам сказали, що цей є “Hic mortui vivunt, et muti loquuntur” — «Тут мертві живуть, і німі говорять». І так воно мені врізалось в голову, бо я так хотів в дитинстві дізнатись, що ж там написано, що коли мені в п’ятому класі сказали, що там написано, то в мене вже був екстаз просто.

Між зупинками. Це котельня!

Як не дивно, українська влада в незалежній Україні залишила назву вул. Рилєєва. Вважають, що з царем боровся, отже нормальний пацан. Один з перших будинків, які обов’язково треба оглянути, це, як не дивно, котельня. Як можна уявити, що це котельня! Наскільки це крута архітектура, неокласицизм і з тою вежечкою, на фоні еклектики, неоренесансу головного корпусу і т.д. З’являється зовсім інша мова цікава зі своїми шпросами, віконечками, попри то ніби технологічна річ, промислова річ, вона така дуже бомба.

Зупинка V. Новаківського-Рилєєва

Це є мій будинок. Найбільший будинок на цій вулиці. Він розкішно виглядає. Всі подумають, що якщо Юліан Чаплінський жив у такому будинку, то нічого собі! Насправді ми жили в офіцині із входом з двору. Тому ми насолоджувались, що живемо у буднику з таким фасадом, але вхід цей був такий собі.

Споруда готелю «Дністер» вже стояла, коли я народився. Готель має такі зелені тераси, по яких діти успішно скакали. Ми бавились тут у козаки-розбійники, лови, хованки. З цього ж боку підвозили продукти для ресторану, і ми, діти, нахабно ходили до них в гості. Нас підгодовували хлібчиком, знаєте, то ж пригоди такі, едвенчерз. А найцікавіше було між цією підпірною стінкою і сходами: тут стояв фунікулер для продуктів, подавали якісь там знизу ящики. Одного разу ми зрозуміли, як він вмикається. Замочок, який тут висів, успішно ламали й каталися собі вгору-вниз, поки нас не насварять. Тільки нас насварили, вони новий вже замочок вішають. Ми його знову ламаємо. Одним словом, ми були діти-відчайдухи. Постійно бігали у різні подвір’я: до тих сусідів, до тих сусідів. На кожному з дахів у нас був «штабік». Набридне одна локація — ми в іншу переберемося. Це дитинство я згадую з неймовірною ейфорією. Це був такий час!

На розі між вул. Рилєєва і вул. Новаківського є ця туєва алейка. Вона була настільки густою, що коли ви йдете тут, то не було видно, хто сидить на цій підпірній стіні. І ми тут грали в карти або доміно, або якісь настолки. І дуже було зручно, діти з вул. Рилєєва і вул. Новаківського мали тут своє місце зустрічі. І от зараз я бачу, що майстри щось варять, добудовують, а раніше це був паблік спейс цієї вулиці.

Мене болить зараз те, що ця вулиця з вулиці дітей перетворилася на вулицю, не знаю, заможних людей, які ставлять машини й тішаться, що у них є фасади.

Зупинка VI. На перехресних стежках парку Франка

Дуже люблю це місце. Тут насолода в усьому: видно «Дністер», видно мій будинок,  видно будинок РАЦСу (де брали шлюб мої батьки), а взимку проглядається будинок управління залізниці. І отут ця терасованість парку читається якнайкраще. Бо там є алея, алея, алея. А тут є тераси. І це фантастика. Я пам’ятаю час, коли тут було значно більше кущів і дерев. Мені не зрозуміло, нащо посадили по діагоналі оці деревцята зараз, тому що то була галявина. Ми запускали бумеранг на ній. Той бумеранг нам застрягав в оцій туї високій, яку неможливо потрясти. І то були сльози, діти плакали, знаходився якийсь відчайдушний хлопець, який ліз на те дерево і тряс гілки. То були часи такого дитячого героїзму.

Я не можу сказати, що воно щось стало гірше, з’явились світильники, як-не-як якісь реконструкції робилися, але парк потребує постійного догляду. Це як автомобіль потрібно постійно доглядати, перевіряти, технічний огляд робити, заправляти його,  масло міняти. Так само парк. Там є будиночок садівника, там ми теж бували. Ми облазили все, ми були кроти якісь, ходили у підвали, щось знаходили. Я не можу порадити батьками: відпускайте дітей, куди хочете. Ні, але додайте у їхнє більше подорожей, більше якихось атракцій і пригод. От власне пригоди й роблять дитинство. Мені здається, що це дуже-дуже важливо.

Зупинка IX. Середохрестя пл. Шашкевича

І ми доходимо до кількох громадських просторів. Це місце біля пам’ятника жертвам комуністичних режимів не випадково тут, тому що з тюрми на Лонцького виносили тіла розстріляних на цю площу. Тому це логічно, що тут  має бути місце для вшанування. Це один з ненайгірших пам’ятників у Львові, модерністичний добрий пам’ятник. Але це не є громадський простір, дивитись на трагічну ситуацію — насолоди мало. Зараз я бачу, лавки поставили, люди користуються. Цей паблік спейс є для мене дуже частий для відвідування, проходячи транзитом.

Але найулюбленішим моїм місцем є площа перед костелом Марії Магдалени, який пристосований під залу органної музики, і тут фірма́ з тими ялинками гігантськими. Тут можна оцінити, як високі рослини працюють з архітектурою. Ця локація магічна, я любив собі сісти на сходи, дивитись на ті фасади: на школу, дуже розкішний оцей-от будинок на розі вул. Вербицького і вул. Бандери, профіль вул. Чупринки відкривається, початок вул. Вербицького, розкішні брами. А не так давно причепурили і площу.

Я радію, як все оновлюється, розвивається довкола: десь барельєфи відреставрували, там відновили фонтани, зробили гідні піші умови, все потрошки оживає. Для мене дуже важливо, щоби люди пам’ятали історії, які архітектура береже, та розуміли, як їхнє життя змінюється завдяки архітектурі.

Також мандруйте:

Також мандруйте:

!

Thank you for subscribing

We promise to send you useful and interesting materials on a regular basis. Stay connected;)

!

piw

Your list is sent to your email

!

Oh!

Нажаль, під час відправлення щось пішло не так. Спробуйте знову.