Back
  • Сity

Locals and their routes: Khrystyna Boyko

Yuriy Zaremba

Author

Eng. version - soon!

We are inviting you to read a previous episode: 

Oksana Koval

Христина Бойко — експертка з комунікацій та креативна продюсерка агенції “and action”. Христина протягом усього життя мешкає неподалік старого міста, а тому має до нього особливий сентимент. Вона любить вишукувати по-чудернацьки облаштовані балкони та вікна різних форм фантазії, ностальгує за таксофонами і трохи заздрить деяким вулицям. Навіть старі бетонні сходи для неї «розходяться, ніби посварилися». Нас Христина запрошує на прогулянку своїм улюбленим суботнім проходом. Гайда!

 

 

Фото - Галина Кучманич

Зупинка I. Санаторій Солецького

Мабуть, розпочати варто з того, що я народилася і виросла у Львові, в цьому районі. Цю будівлю пригадую здавна: завжди ходила вниз до трамвайної зупинки. А ще для мене це місце, повз яке я пробігала, коли запізнювалася до школи.

Інколи, проґавивши трамвай, приходила порозглядати фасад. Багато я мала нагод розглянути його з різних сторін. І от недавно зрозуміла напевно, що мене так манило. Тут є дуже багато плиточок, цікаві деталі з дахом, тут є класна унікальна черепиця, є цікава різьба. І воно завжди мені нагадувало Гуцульщину, Яремче, звідки родом мій тато. До речі, це робота фірми Івана Левинського. Я насолоджуюся тими вікнами, пам’ятаю добре, які вітражі були на вході. Шкода, що зараз їх замінили взагалі. Коли живеш все життя в одному місті, ти помічаєш те, чого вже немає.

Фото - Галина Кучманич

Між зупинками. «Плиточки з дівчатками»

Це дуже гарні плиточки. Я дійсно дуже їх люблю з дитинства. Ми тут часто проходили з мамою, і я на них завжди заглядалася. Поруч мій дитячий садочок, колись тут працювала моя мама. На жаль, я не знаю нічого про їхнє походження. Якщо хтось буде знати, то я була би рада дізнатися. Надіюся, що всі побачили, які топові плиточки я відкрила для вас. Ексклюзив! В нуль путівниках Львова вони є.

Адреса: кут вулиць Мечникова і  Некрасова.

 

Фото - Галина Кучманич

Зупинка II. Поміж лікарняних корпусів. «Ветеринарка»

Ідея була в тому, що за Австро-Угорщини ці всі будівлі лікарень і медичного університету збудували разом, щоби людей водночас і навчали, і лікували. Тому тут такі різні-різні корпуси.

Мені  завжди дуже цікаво дивитись на ці будівлі. Я собі пробую уявити, які там всередині приміщення, чи там великі якісь аудиторії, чи там всередині розтин тіла проводять, наприклад. Думаю, я могла би бути лікарем, тому що у мене нема огиди до крові, мені цікаво розглядати всякі органи у фільмах. Я до того спокійна. Тим більше я досить емпатична.

Я дуже люблю таксофони. Я справді дзвонила з таксофонів, мені це подобалося. Колись дзвонила друзям і казала: «Привіт, я тобі дзвоню з таксофона з центру Львова!». І коли таксофони відключили, я реально засмутилась, навіть пам’ятаю як прочитала цю новину. У мене таксофон був навпроти дому, дуже подобалось мені то все.

Ще покажу вам державну стоматологію. Єдине, що мені подобалося, коли я туди ходила, це те, що мого стоматолога звали пані Ляця. І я ніколи не розуміла, яке її справжнє ім’я. Потім з’ясувалось, що вона Мирослава насправді. 

Також тут є кафе «Кава», в якому я пила якось чай. Взагалі, я люблю старі вивіски. Це прикольно. Дуже сумую за вивісками: «Колосок» і «Галичфільм». Куди вони зникають?

А ото дуже різні корпуси «ветеринарки». На одному з них прекрасна мозаїка «Пори року», яку я дуже люблю. Тут є осінь і весна. Мені подобаються оці форми, що вона така згладжена. У парку поряд я бігаю інколи, тут каталася на роликах і велосипеді. Досить часто приходжу сюди влітку на якісь пікнічки. Тут багато дерев, можна розстелити собі коцика, сісти з книжечкою, взяти якихось смаколиків. Можна і просто посидіти, тут і водичка, і архітектура, і дерева. Такий прикольний міський парк. 

До речі, з цього ракурсу це вже не «ветеринарка», а якийсь «готель “Ґранд Будапешт”».

 

Зупинка III. Крамниці на Левицького – Дороша – Зеленій

Вулиці Левицького я заздрю. Чому вулиці Левицького?

По-перше, вона рівна. І мені здається, що якби я жила не на Личаківській, а на Левицького, то точно частіше їздила би на велосипеді. Чого я ще заздрю вулиці Левицького, тому що тут дуже різна архітектура.

А ще, тому що в них є аж три класні пекарні: «Культ хліба», «Живий хліб» і «Родинна пекарня». Я люблю локальні магазинчики, люблю локальні продукти. От, наприклад, магазин «Сусіди», де є дуже багато соусів і різноманітних смаколиків. До речі, краще говорити крамниця, а не магазин. Ще гарний магазин «Смак життя». Там багато смачного здорового і веганського знайдете. А ще є «Солодке задоволення» у гарному будинку, хоча він і у не найкращому стані.

Колись завжди, коли ми їхали звідкись і були дуже голодні, мама зупинялася і купувала тут сардельки. Приїжджали додому і варили сардельки з макароном.

Зупинка IV. “Black Honey” на Шота Руставелі

Останнім часом майже не п’ю кави, тому почала експериментувати, пробувати всякі чаї і відкрила для себе чай Масала. Я просто його фанатка. Часто приходжу сюди випити чаю Масала з вівсяним молоком. Люблю таке «з качкою».

Ще в “Black Honey” подають смачний кіш зі шпинатом. Цей дворик мені подобається, бо він є місцем для львів’ян, я би сказала. Мені здається, що тут не дуже туристичний спот. Особливо, коли в центрі багато туристів (і чимало місцевих), тут можна затишно посидіти, почитати книжечку. Там є дерева, можна собі заховатися у спеку в тіньку. А ще тут дуже класне морозиво продають влітку. 

Між зупинками. Терезин балкон

Балкончик, від якого ви зафанатієте. Це балкон моєї хорошої подруги. У неї зараз топова квартира на Саксаганського. Ми з подругами часто збираємось разом, готуємо, а потім довго сидимо і вечеряємо за нескінченними розмовами на тому балконі.  Ми навіть якось жартували, що можна продавати там романтичні вечері. Я обожнюю цей будинок. Там дуже класні детальки: ліфт в сітці, дверні ручки, перила, для листів коробочки. А будинок поруч з ним, він іде такою хвилькою. Дуже цікаво.

Атмосфера балкону. Фото з архіву Христини Бойко

Зупинка V. Національний музей і наукова бібліотека

Мені здається, що вперше я свідомо звернула увагу на будівлю музею, коли йшла робити читацький квиток в університеті. На вул. Драгоманова є два корпуси Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Франка.

Один корпус дуже гарний. Це наче бібліотека якогось Гарварду абощо. Так, будівля трохи потріпана. Мені подобаються такі пошуркані будівлі, тому що вони якісь, як акварельні дуже. Хоча це ніби не о’кей, бо вони у поганому стані, але я собі завжди думаю, що якби їх малювати акварельними фарбами, то вони були б отакі, а не отакі [відреставровані — прим. ред.]. Тому я люблю такі якраз потертості.

А є ще один корпус, уже радянський. Теж, до речі, досить цікавий і монументальний. Ми там стояли у неймовірній черзі, щоб зробити читацький квиток, розглядалися навколо. І раптом я побачила цю фантастичну будівлю національного музею, я просто не могла відірвати очей! Тому що там дуже багато деталей. 

Я насправді вважаю, що це одна з найгарніших будівель у Львові. Взагалі, я дуже люблю музеї, завжди відвідую в подорожах та й у Львові також. За останній рік почала більше сама ходити у львівські музеї і ділитися в інстаграмі афішами виставок. Дуже хочу, щоб наші музеї розвивались, щоб люди більше їх відвідували. Цієї зими ми з Національним музеєм ім. А. Шептицького подавались на грант, і в мене була можливість все-все передивитися та послухати — повірте у них дуже класні експозиції.

У цьому відділенні дві улюблені мої роботи: полотно Труша «Захід сонця у лісі» і «Пробудження» Новаківського. А ще тут дуже класні змінні експозиції, наприклад були роботи  Примаченко, Криволапа, Остапа Патика.

Зупинка VI. У дворику «Книжкового Лева»

Дуже люблю райончик проспекту Шевченка, тут суперкласні будинки, особливо люблю дворик «Книжкового Лева», оскільки там є такий осередок, де можна отримати все, що побажаєш: можна посидіти в затишку, зустріти когось зі знайомих-друзів і попити собі кави-чаю.

Там є «Альтернативна кава», де, до речі, смачні сендвічі, і є буккросинґ-поличка урбан-книжок, де знайдете цікаві видання на тему урбаністики і мобільності. Внизу працює крамниця з різними локальними виробниками.

Там є класні чаї «Майстерні мрії». Стараюся брати ці чаї, люблю їх сама, беру на подарунки друзям-знайомим. Я люблю різні бізнеси підтримувати. Часто на подарунки обираю щось, вироблене у Львові. А ще тут є класне мило на вагу. Також є книгарня «Книжковий Лев» — дуже крута.

Між зупинками. «Телепорт»

Маленький телепорт на вул. Ференца Ліста: тут є двері з колекцією дзвінків. Це телепорт до світу, де мені 15 років — тоді вперше сфотографувала ці дзвінки. Двері вже неодноразово перемальовували, і мені подобається, що воно таке трохи неакуратне. Переживаю, що одного дня вони вирішать замінити всі ці дзвінки на однакові. Це буде жахіття.

Зупинка VII. «Кінопалац “Коперник”»

Топове місце, найстаріший кінотеатр у Львові, такі кінотеатри мають зберігатися, залишатися.

По-перше, тому що це історія «місця з душею». Це невеликий кінотеатр: тут є основний зал і артзал. І хоча зараз, здається, працює лише великий зал, знайте, що артзал класне місце для побачень.

По-друге, тут працює крута команда, яка робить лекції-обговорення, привозить режисерів та цілі знімальні групи. Завдяки цій команді я познайомилась з Антоніо Лукічем, дізналася про багатьох крутих режисерів, відкрила для себе незалежне кіно. А ще мені подобається після сеансу виходити не через головний вхід, а прямо на вулицю Ференца Ліста через окремі двері.

Словом, це цікаве місце. Я дуже хочу, щоб більше старих кінотеатрів Львова працювали. Ну і при нагоді подяка Станіславові Тарасенку, який розвиває львівську кіноспільноту та відстоює «Коперника».

Інтерв'ю та текст - Юрій Заремба
Відео - Олег Зварич 
Фотографувала - Галина Кучманич
Ідея та кураторство - Олексій Федак

Більше із рубрики можна прочитати за посиланням:

Також мандруйте:

!

Thank you for subscribing

We promise to send you useful and interesting materials on a regular basis. Stay connected;)

!

piw

Your list is sent to your email

!

Oh!

Нажаль, під час відправлення щось пішло не так. Спробуйте знову.