Назад
  • Місто

Маршрут науковим Львовом — Оксана Брошнівська

Оксана Брошнівська чи Бро — журналістка та художниця. Пише про науку й технології, ілюструє статті й оповідання своїми картинами та фотографіями мініатюр із власної колекції.  З нашою героїнею ми привідкриємо завісу чудесного світу львівської науки. Згадаємо і Львівську математичну школу, і перших місцевих програмістів, і про науковців сьогодення не забудемо. Де у Львові подивитися на зорі? А де шукати морських корів? А Альберт Айнштайн тут взагалі яким боком? Вмикайте ретровейв на фон і слідуйте за мерехтінням Оксаниних кросівок — ми вирушаємо!

Фото - Галина Кучманич

Зупинка І. Банах: дім і парадокс

Я часто ходжу цією вулицею, бо тут найближча Нова Пошта. Всіляке люблю замовляти: одяг, книжки, подарунки, мініатюрки. У мене вдома є мініатюрний будиночок у масштабі 1:12 — я приходжу забирати нові мініатюрки, розпаковую їх, щоб перевірити чи все добре, а працівники Нової Пошти складають мій психологічний портрет і думають, що коїться. Крім того, що на цій вулиці маю якусь місію, в мене тут також врізається якийсь контекст і вносить свої корективи у моє мислення. Той контекст можна висмикувати з різних елементів — залежно на що натреновані мізки, до чого чіпляється пам’ять. 

Для мене цей район дуже насичений науковими вайбами. Зокрема, оцей будинок: можна гордо говорити, що тут жив чоловік, якого знає весь світ, Стефан Банах. Я просто скажу, що це класний математик і засновник функціонального аналізу, ну один із. Якщо вам захочеться послухати про Банаха щось дуже цікаве, то є такий американський популяризатор науки Майкл Вісос. Він якось розказував про парадокс Банаха-Тарського. Ця штука виносить мозок. Парадокс полягає в тому, що тривимірну кулю можна розкласти на дві такі самі її копії. 

У нас з хлопцем було по мандаринці. Я свою з’їла, почала заглядатися на його мандаринку, і якось так сталося, що я вже почала її чистити… І розклала навпіл, і намагалася з’єднати з кожної половинки кінці так, щоб вийшли дві окремі мандаринки з таким самим радіусом. Тож я віддала йому пів мандаринки, а половину зжерла сама. І пояснила, що це парадокс Банаха-Тарського в дії. 

Думаю, середовище, яке нас оточує, зокрема архітектурний чи історичний контекст, сильно впливає на наші думки чи навіть жарти. Зараз ми підемо на вулицю Кирила і Мефодія — це взагалі одна з моїх улюблених, відколи тут неподалік живу. 

Адреса: вул. Свєнціцького, 11

Зупинка ІІ. Астрономічна обсерваторія на Кирила і Мефодія

На цій вулиці мені думаються мудрі думки. Аж поки не виходжу на Грушевського й не зустрічаю смітники на весь тротуар — тоді починаю матюкатися. Сюди, на Кирила й Мефодія, я часто виходжу посеред робочого дня, особливо коли стає важко писати. Тоді треба пройтися, подихати свіжим повітрям, повитріщатися на людей, само собою. А щодо мудрих думок, то в мене є кілька гіпотез, звідки вони тут беруться. Насамперед тут є академічна установа, фізичний і хімічний факультети університету, і я думаю, що архітектори, які проєктували такі будівлі, мусили знати якісь секрети, як передати оцей академічний шарм, щоб хотілося ходити з серйозним обличчям і думати про серйозні речі. Окрім того, був період, коли я щотижня приходила сюди через навчання, пов’язане з роботою, тому за цими будівлями у мене ще й причеплені якісь особисті спогади. 

Я хочу вас завести в одне подвір’ячко, яке я відкрила для себе відносно недавно. Це подвір’ячко зі секретиком, який я, власне, хочу розказати. Якщо зайти в його глибину, можна побачити купол обсерваторії. Наскільки я знаю, в ньому є найстаріший телескоп. Його завезли сюди ще після Першої світової. А під час Другої, коли сюди зайшли радянські війська, німці хотіли, щоб телескоп відправили до Райху. Я не екскурсовод і не історик, але я собі запам’ятала таку штуку. Тут працював доктор Рибка (таке прізвище легко запам’ятати), який вирішив сховати цей телескоп в підвалі і підробив документи в знайомих залізничників, для того, щоб виглядало, ніби він усе відправив. Під час війни в загальному хаосі зникнення астрономічного обладнання не вважалося чимось підозрілим. Ви думаєте звідки я така мудра — я прочитала це все у львівських науковців, які видали двотомник "Leopolis Scientifica" у кінці минулого року. Видали невеликим тиражем, але це дуже цікава праця, у ній, власне, оцей науковий Львів описаний так, як я раніше ще ніде не зустрічала, ще й ілюстрований купою архівних фото. Його можна зараз знайти у наших міських бібліотеках.  

Стосовно самої обсерваторії. Вперше я там була, коли мене запросив колега з нашої довколанаукової туси «15х4», Мирослав Кашебочка. Запросив на лекцію Богдана Ярославовича Мелеха про життя зорі. Він розказував про її розвиток від народження до того, як вона може закінчити своє існування. Я була дуже вражена, наскільки лектор сам був зацікавлений у темі, яку він вже, мабуть, мільйон разів висвітлював. Це з тих історій, коли сидиш і заздриш студентам, які мають змогу слухати його кожного дня. Після того інший дуже класний астроном, Святослав Смеречинський, завів нас показати обсерваторію. Тоді я її побачила вперше. А останній раз я була на обсерваторії минулого року, коли ми дивилися на комету Neowise. Це, власне, все: були тільки перший і останній рази — між ними ніяких не було. Маю надію, що зараз нас впустять втретє, тому що це дуже класне місце.

Адреса: вул. Кирила і Мефодія, 8

Зупинка ІІІ. Перші програмісти

Поки я веду вас зробити часову петлю на цитаделі, хочу також звернути увагу на цей будинок. Це Академічний дім, зараз тут один із корпусів Академії друкарства. Чому на своїй колажованій мапі я вліпила сюди Айнштайна: ну бо, по-перше, я виходила з тих наліпок, які були вдома, а по-друге, в цьому таки є певний сенс. Тут був осередок Наукового товариства імені Шевченка, а Айнштайн був офіційно одним із його членів. Також ця будівля певний час була одним із корпусів Таємного університету, який має свою історію боротьби за право українців здобувати освіту. То я теж у тому двотомнику прочитала. 

Цитадель — це місце, де класно намотувати кола. А ще воно дуже близько від моєї хати, тому часом я сюди приходжу. Тільки думаю вже не про щось дуже мудре, а просто собі про життя. У вісімдесятих тут, до речі, був Науково-дослідний інститут інформатики. У нас на Lviv.com  колись виходила стаття з фотографіями блогера на яких зображені великі електронно-обчислювальні пристрої у цих приміщеннях. Коротше, то були ніби початки IT-індустрії Львова. Я зараз теж іноді пишу про цю індустрію і ще малюю різні комікси від імені двовимірного робота, який жартує такі ж пласкі жарти, яким є і він сам. 

Поки ми тут зараз гуляємо з вами вісімдесятими роками, можете собі в голові запустити якийсь синтіпоповий трек, який згадається. А я для вас зміню колір своїх капців, щоб відповідати середовищу.

Адреса: вул. Грабовського, 12

Мапа маршруту

Між зупинками. Бібліотека ЛНУ

Все, що я можу сказати, поки ми заходимо в бібліотеку, це зімліти, впасти, отак тримаючись за чоло, і вигукнути, шо я зараз здурію. Дуже давно хотіла сюди потрапити, тому ви зробили мені дуже класний подарунок тим, що сюди привели. 

Адреса: вул. Драгоманова, 5

Музей Шептицького я позначила на карті, бо він теж мав свого часу якесь значення і в контексті Таємного університету, і НТШ. Але я не пам'ятаю яке, тому скажу хіба, що він просто мені подобається.

Детальніше про музей у маршруті Христини Бойко за посиланням.

Зупинка IV. Зоологічний музей

Для позначення зоологічного музею на своїй карті я використала Дарвіна. Пам’ятаю, якось прийшла сюди сама, бо знала, що музей відчинений. Перше, що я побачила: з цих дверей мені ніби підморгував Дарвін. Я пам’ятаю, як пройшла далі цими всіма залами. В самому музеї геть нікого не було, це було під час навчання, хіба коридорами ходили студенти. Через те, що тут було дуже тихо, я почувалася трохи хуліганкою, ніби прокралася на чужу територію. Коли вже потім почула якісь кроки, то зрозуміла, що в сусідніх залах хтось-таки є, але вже настільки ввійшла в цю роль, що так і вирішила не показуватися нікому на очі. Люблю бувати в таких місцях на самоті, щоб мати більше простору для фантазії, аби розглядати, а вже потім читати історію цих місць. 

Тут такий найбільш крутий персонаж в цьому всьому контексті — це Дибовський, який заснував цей музей. За участь у якомусь повстанні його засудили до смертної кари, але оскільки він був крутим біологом, географом та лікарем, і за нього дуже попросили колеги, покарання замінили на 12 років заслання у селі поблизу Байкалу, де він продовжував свою роботу. Тут є експонати, привезені звідти. 

Взагалі я пам’ятаю, як колись влаштувала собі такий тріп музеями Львова. Вони ніби є музеями в музеях, бо самі нагадують експонати, мені це дуже подобається. Я почувалася героєм якоїсь гри. В дитинстві дуже любила квести, серед них був такий “Syberia”. Подорож героїні простягалася через всю Європу, а потім дісталася аж до загадкового острова Syberia, де жили мамонти. Моя подорож простягалася через різні музеї, зокрема через цей, в якому ми щойно були, а ще через археологічний музей в універі Франка, де завкафедри Ярослав Погоральський дав мені потримати зуб мамонта. Тоді я розуміла, що це вже все, я вже близько — я тримаю зуб мамонта! І потім за якийсь час на Театральній нарешті відкрили виставку з мамонтом, до речі, правильніше, здається, казати «мамут». 

Адреса: вул. Грушевського, 4

Татуювання на руці - "дофамін"

Зупинка V. Шкоцька кав’ярня і парамнезія

Ось ми підійшли до Шкоцької кав’ярні. Мені здається, що це вже трохи не та атмосфера, яка була в цей епічний період, з якого ми почали нашу мандрівку, коли мова йшла про Банаха і взагалі всю львівську математичну тусовку. Тут має бути копія цієї Шкоцької книги, де математики записували свої різні задачі. Я не знаю, чи насправді там є ця книга, але я б хотіла якось туди забігти і запитати, чи дійсно її можна погортати або хоч під якимось склом подивитися. 

Загалом мені це місце теж навіює певні думки. Навіть ззовні. І я згадую, як в цьому приміщенні… Ну як згадую? Я не можу згадувати, бо не жила в цьому періоді, і я не маю так багато даних, щоб зануритися максимально правдоподібно до того середовища, але мені ці всі місця відчуваються якимись флешбеками. Десь щось я чула про цей простір чи про той, в який ми перед тим ходили — десь чула, десь уявляла, десь проінтерпретувала по-своєму, дофантазувала. Наприклад, тут мені відтворюється атмосфера такого трохи наукового хуліганства, я уявляю, як всі ці чуваки тут збиралися й напивалися, до ранку розв’язуючи свої задачі. Я, коли пишу свої тексти, навіть дуже серйозні, люблю вмикати в кімнаті диско-кулю й світити чудернацькими кольоровими лампами. Тож мені не дивно, що математики могли тут ніби й тусуватися, а ніби й працювати мізками на всю котушку.

Взагалі ми з Львовом маємо трохи схожі характери, або ж я зчитую тільки ті його деталі, які мені зручно, але то швидше мова, якою місто говорить до мене, взагалі воно говорить різними мовами. 

Адреса: проспект Шевченка, 27

Інтерв'ю та текст - Юрій Заремба
Відео - Олег Зварич 
Фотографувала - Галина Кучманич
Ідея та кураторство - Олексій Федак

Більше із рубрики можна прочитати за посиланням:

!

Дякуємо за підписку!

Ми обіцяємо регулярно відправляти вам корисні та цікаві матеріали. Залишайтесь на зв’язку ;)

!

Піу!

Ваш список відправлено на вказану Вами пошту

!

Ой!

Нажаль, під час відправлення щось пішло не так. Спробуйте знову.