У багатьох українців ім’я Євгена Клопотенка асоціюється з борщем. І це не випадково. Адже Євген - один із популяризаторів української кухні, зокрема борщу на світовій культурній та кулінарній арені, а також ініціатор його внесення до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, український кулінарний експерт, шеф-кухар, бізнесмен, телеведучий.
Також він є засновником соціального проєкту Нове шкільне харчування - "Cult Food", співзасновником ресторану "Сто років тому вперед", нового закладу "ІНШІ" у Львові, а також автором популярного кулінарного сайту klopotenko.com.
ПРО ЛЬВІВ
Одного весняного дня ми прогулялись з Євгеном Клопотенком вуличками Львова.
Як все відбувалось дивіться у відео та читайте у статті далі.
"Вперше я до Львова потрапив під час шкільної екскурсії. Це було приблизно у класі 7 чи 8. Нас тоді посадили у великий потяг і ми приїхали до Львова. Це був мій перший раз і було дуже незвично. Правду кажучи - це було перше із великих міст України (після Києва), куди я вперше поїхав.
Мене ще тоді привабила атмосфера міста, якої я ніколи раніше не бачив.
Ця атмосфера залишилась дотепер.
Можна поїхати в Краків чи інші міста за кордоном, які візуально схожі і мають архітектуру з часів Австро-Угорщини. Але там абсолютно інша енергія.
Зараз у Львові я досліджую культуру та галицьку кухню. І чим більше часу я буду тут проводити, тим більше розумітиму, чому тут ніби і схоже на Європу, але по-іншому.
Я багато подорожував і подорожую містами. І мені не подобається фотографувати місця. Мені подобається відчувати енергетику, відчувати якісь окремі шматки, для того, щоб потім про це пам’ятати. Для мене всі міста пов’язані тільки з енергетикою.
У Львові я відчуваю теплу, душевну, гарну енергетику. Тут настільки крута архітектура, що я можу сидіти просто ось так на східцях і дивитись вгору, на місто. І по-іншому не побачиш цього ракурсу, що там десь є книжки, речі... А коли присідаєш, то можеш відчути і побачити зовсім по-іншому місто.
Львів для мене як сирник, але він має бути вологий, бо тут багато дощу. Та з варенням із кави. Тобто береш варення із кави, поливаєш сирник і коли до нього торкаєшся, то він такий аж занадто вологий. І має бути післясмак землі. Бо коли дощ пройде, то відчуваєш такий земельний аромат. Тому сирник із земельним ароматом і варенням із кави - це те, що у мене асоціюється зі Львовом."
пл. Коліївщини
Я її пам’ятаю ще такою старою, до реставрації. Тоді тут стояв такий кольоровий і розмальований маленький бус. А зараз все стало так по-іншому і вона мені дуже подобається.
Так сталось, що я живу у Львові в центральній частині міста, і мені це подобається. В Києві я теж проживаю в центрі і для мене це абсолютно комфортно і добре.
Університет Франка
Коли ми відкривали “ІНШІ” до мене підійшов якийсь чоловік і каже: “Євген, у мене телефон розрядився. Ви знаєте, де університет Франка?”. Я кажу: “Не знаю. А що там?”. А він мені відповідає: “Там дуже гарно”. Після цього я запитав у людей і вони мені сказали, що дійсно там дуже гарно та обов’язково треба туди піти і подивитись. Тому я пообіцяв собі, що одного разу я туди завітаю. І от нарешті я сюди потрапив. Університет Франка для мене дуже велична споруда, в якій так по-своєму. Так гарно та атмосферно, як всюди у Львові.
Палац Потоцьких
Я часто бував у цьому палаці, особливо на Книжковому ярмарку, де презентував свою книгу. Коли я побачив цю місцинку (Палац Потоцьких) дуже захотів зробити тут звану вечерю. Раніше я робив таку в Львівській філармонії, це була найкраща моя вечеря у Львові. Після того, як я побачив це місце - захотів зробити звану вечерю тут, у мирний час.
Галицький ринок
Це перший ринок у Львові, куди я прийшов і купив редьку та інші інгредієнти. А тепер мої працівники продовжують тут купувати продукти для приготування страв.
Хтось ходить в музеї, хтось ходить в собори, а я ходжу на базар і спілкуюсь з бурячками, морквинками, картопелькою. От так ходжу і запитую: “Як справи? Як справи? Як справи?”. Мені дуже від цього приємно, це мене надихає. На ринку я кожного разу витрачаю по кілька тисяч гривень. Але це моя сфера. Інколи мені здається, що я народився на ринку (сміється).
Церква Андрія
Вона найближче до мого закладу “ІНШІ” і нею я часто милуюсь із своїх вікон. Взагалі мені дуже пощастило мати ресторан біля ринку і такої красивої церкви. До речі, сьогодні я вперше сюди завітав, це перша церква у Львові, в яку я зайшов за останні два місяці.
ПРО ГАЛИЦЬКУ КУХНЮ
Я вивчаю глибинно українську кухню, зокрема галицьку. Адже найкраще збереглась саме галицька кухня. Найбільше книжок і традицій збереглось, бо радянський союз найменше їх звідси забрав. І коли я 5 років тому почав глибинно вивчати галицьку кухню, то так відбулась і моя перша зустріч із "галицькою мовою": “рондлі”, “кахлі”, “андрути”, “рамарня”...
Я переготував всі страви Ольги Франко, Дарії Цвек, перечитав всі книги Ігора Лильо. Мабуть я можу з галичанами сперечатись про галицьку кухню, хоча я наче і не схожий на галичанина. Але я багато знаю: і підходи, і техніки приготування, і страви.
Та найбільше мене цікавить саме бойківська і лемківська кухня, бо вони практично не змінились.
Коли я знайшов гуслянку, ощіпок, лежні, кисилицю, прекрасну бринзу, то зрозумів, що ці та багато інших страв такі, яких немає ніде в світі. І я працюю над тим, щоб гуслянку (традиційний карпатський кисломолочний продукт, ред.) запустити в масове виробництво, щоб кожен українець міг її скуштувати.
Деякі страви я вже додав у меню своїх закладів.
ПРО “ІНШІ”
Спочатку я планував відкривати новий заклад в Києві. Та, на жаль, не знайшлось вільного місця. Тому і подумав, а чому б не спробувати відкрити заклад на заході України, адже тут до мене ставляться досить лояльно. Ці думки виникли ще перед війною, і коли вона почалась, вони ж нікуди не поділись. Тому я вирішив приїхати до Львова. Так співпало, що війна пришвидшила моє рішення.
Будь-яке приміщення, будь-який бізнес, який я роблю завжди формується на енергії. Коли я знайшов приміщення у Львові, виявилось, що 25 років тому тут була стара кав’ярня, в яку ходили багато львів’ян. І тут ми розуміли, що нам потрібно взяти заклад, у якого величезна історія, і просто її продовжити. Як на мене, то це супер.
ЧОМУ “ІНШІ”?
Я планую розвивати бренд “ІНШІ” в різних містах України, зокрема в Івано-Франківську, Рівному... І за межами України теж.
Чому назва “ІНШІ”? Це так само як “100 років”. Коли людина хоче щось сказати, наприклад, що було щось давно, то скаже “100 років тому назад була …” Це готовий фразеологізм.
Якщо про ІНШІ, то це слово почало використовуватись в такому контексті і має велике значення. Бо ми відрізняємось від цієї старої системи, ми відрізняємось від усіх в світі, і ми є унікальні самі.
І тому ми назвали заклад “ІНШІ”, бо ми відрізняємось, а також ми показуємо іншу українську кухню. Бо коли ми говоримо, що українська кухня - це борщ, вареники і сало, то в “100 років вперед” ми відроджуємо її. А тут (в закладі “ІНШІ”, ред.) ми поєднуємо на сучасному рівні те, що ми можемо поєднати. Тому тут буде інша українська кухня.
У всьому має бути сенс, можливо він не всім зрозумілий, але він мій. І якщо вкладаєш сенс, то він стає зрозумілим для всіх.
ПРО ВОЛОНТЕРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ
Зараз такий час, коли ти повинен робити щось безкоштовно. І я відчуваю найвищий рівень задоволення, коли безкоштовно годую людей (внутрішньо переміщених осіб).
Це люди такі як я. Якби ракети вдарили в мій ресторан, чи будинок і мені довелось би переїжджати - я б переїхав. Був би розгублений: не знав би де жити, що робити. Тому ці люди абсолютно такі як ми. Та в них сталась така ситуація. І зараз я їх безкоштовно годую, бо їм це потрібно.
“Ніякий дощ і ніякі ракети не вплинуть на мою любов до Львова”
Відео - Андрій Стухляк, Skyway Production
