Назад
  • Люди в місті
  • Місто

Львів від Почесного консула Грузії Ярослава Музичко

  Архітектура сучасних міжнародних відносин сприяє взаємодії в економічній, культурній, науковій та туристичній сферах. Інтегруючим елементом цих відносин є публічна дипломатія. То ж і не дивно, що у Львові діє ціла низка дипломатичних установ та представництв. Одним із таких є Почесне консульство Грузії, що відновило свою діяльність у 2019 році.

  Історично парадоксально, проте у Львові поруч із вірменським і єврейським кварталами, польськими чи австрійськими впливами, зовсім не знайти яскраво виразної грузинської спадщини. Традиційно грузини доволі компактно проживали у південно-східних регіонах України, а зв'язок зі Львовом був помірним та незначним.

  Сьогодні у фокусі взаємовідносин є обмін ідеями, цінностями, елементами культури, створення спільних проєктів тощо.

  Про це, а також: як змінився урбаністичний вигляд Львова? Чим цікавий район вул. Замарстинівської? Грузинський період Лесі Українки та про локації для грузинських делегацій поговоримо із Почесним консулом Грузії та корінним львів’янином - Ярославом Музичком.

Ярослав Музичко

Маршрут прогулянки сформований навколо особистих спогадів пана консула:

  • Церква Святого Миколая (вул. Богдана Хмельницького, 28А)
  • Площа Святого Теодора
  • Вул. Медова
  • Монастир Святого Онуфрія (вул. Богдана Хмельницького, 36)
  • Костел і монастир Бенедиктинок (вул. Вічева, 2)

Минуле і сьогодення в урбаністичному ландшафті Львова

  Я народився на вул. Медовій, яка спадає вниз від вул. Замарстинівської. Це давня назва цієї вулиці,і вона, здається,  не змінювалась. Насамперед, цей район надзвичайно цікавий тим, що звідси починався розвиток Львова, про що свідчить низка проведених тут археологічних розкопок.

  Церква Святого Миколая – одна з найдавніших сакральних споруд нашого міста. Лиш уявіть - ХІІІ століття! Типовий зразок давньоукраїнської архітектури з елементами візантійських впливів .

  У часи Радянського Союзу відвідування церков було заборонено. Дітям - і поготів ! Представники влади чи вчителі стояли при вході та записували, хто ходив до церкви, особливо у великі Свята. Так, як батьки були членами партії, то ж мене  сюди водила бабця. Така правда історична.

  Попри атеїстичну пропаганду та заходи контролю радянської влади, всередині кожної галицької родини зберігався дух традицій та віри у Господа. Багато тем були «табу», але пошепки, півголосом, можна було багато що почути.

  Ця ж частина міста, якщо звернете увагу на будівлі, - це середина ХІХ століття австрійської епохи.  Стара забудова, яка залишилась, не була дуже модною. Тому місцина всіяна низкою чиншових будинків, для яких не притаманна висока естетичність, вони були просто функціональні для життя.

  Зазвичай, тут не велелюдно. Природно, що переважна більшість туристів ходить доволі протоптаними маршрутами. Слід вивільняти трішки площу Ринок, провести своєрідну «децентралізацію» туризму, привернення уваги до інших, не менш цікавих, районів. Ось, наприклад, тут, зверніть увагу, що ці невеличкі сходи на вул. Пильникарській – прямий шлях на Високий замок, хоча  мало хто про це знає.

  Колишня площа Центральна (тепер – Святого Теодора) значно змінилася. За радянських часів тут була кінцева зупинка деяких приміських маршрутів, то ж галас, здавалось, ніколи не вщухав .

  Будівлі навколо – практично без змін, лише пластикові вікна помітно псують фасади. Інша справа – автентичні дерев’яні віконні рами. Стикався з тим, коли їх витягали разом зі старих вікон: там така деревина -  аж дзвенить, як музика, цвях неможливо витягнути.

  На розі площі Св.Теодора та вул. Вугільної є пишна споруда – це колишня синагога «Янкель Янцер Шуль». Зведена ще у 1844 році, не раз зазнавала реставрацій, що відобразилось у стильовій виразності, у тому числі з елементами сецесії. Під час німецької окупації тут був склад, згодом радянська влада переобладнала у спортзал. Зараз тут розташоване Львівське товариство єврейської культури імені Шолом-Алейхема.

                

  З дитинства пам’ятаю невимовний галас та постійний рух на площі Центральній  (Св.Теодора), крім «автостанції», доповнював ще й базар. За довоєнних часів тут звичною була торговиця. Краківського ринку у такому вигляді як зараз, тоді ще не було, тож сюди, за традицією, приїжджали торгувати мешканці навколишніх сіл. Сир, масло, зелень, дріжджі - продавали фактично все. Але це не подобалось місцевим органам радянської влади, вони влаштовували т зв. «рейди», результативність яких не вражала. Люди далі торгували на вул. Медовій.  І так ледь не щодня, торги відбувались, як припливи і відпливи. 

  Чим цікава вулиця Медова? Тим, що тут була постійно торгівля…а ще тим, що я тут і виріс.

  Мешкав у будинку №6. Брама залишилась автентична, лиш не було кодового замка. Наша кам’яниця – це було натуральне замкнене господарство (сміється). Сусіди жили дружно: хтось працював на м’ясокомбінаті, на 5-му поверсі жив начальник цеху фабрики «Світоч», навпроти нас – директор млина. На першому поверсі пані Горобцьова, двірничка, підпільно гнала самогон, на другому поверсі пані Фрося пекла вафлі і продавала їх на «Краківському» . Влада вважала її «шпикулянткою», а насправді вона була «малим підприємцем». Все можна було «дістати», не виходячи з кам’яниці. Поруч був «Гастроном» (супермаркет по-сучасному), якщо бракувало сірників чи солі – можна було купити тут.

  Ще однією із найстаріших храмових святинь Львова є монастир Святого Онуфрія. Історично перші згадки сягають ще княжих часів. А вже у середині XVI століття розпочалося будівництво мурованої церкви на кошти князя Костянтина Острозького. Біля монастиря на цвинтарі, 1583 року поховали Івана Федоровича, автора «Букваря» та «Апостола».

  Монастир Святого Онуфрія існував до 1946 р., далі радянська влада віддала територію Музею етнографії і художнього промислу, для збереження фондів. Діяльність відновилася лише у 1989 році.

  Окрасою монастирського храму був іконостас, створений у XVIII столітті видатним художником Лукою Долинським, на початку XX століття тут містились ікони пензля Модеста Сосенка.

  У кінці XVI століття було збудовано костел і монастир Бенедиктинок. Монастирський комплекс нагадує укріплену фортецю. Будівництвом у стилі пізнього ренесансу займався відомий львівський архітектор італієць Павло Римлянин. Перед входом, відразу впадає в око в’їзна брама, із неймовірно добре збереженою фрескою. Загалом риси монастиря-фортеці дивним чином містять і оборонні елементи, поруч із витонченою архітектурною гармонією…

 

Трохи про себе.

  Після закінчення школи я вступив на історичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка (тепер – ЛНУ ім. І.Франка). Якщо ти не був членом партії, а був істориком, то перспектив жодних. Після армії працював викладачем суспільствознавства в ПТУ. Вже за незалежності - на кафедрі політології в Львівському лісотехнічному інституті.

Історія дипломатичного представництва

  Початок формування україно-грузинських дипломатичних відносин сягає ще часів УНР. У 1918 році засновано перші консульські установи Української Держави в Тифлісі й Батумі. Згодом у Києві було відкрито дипломатичне представництво Грузії (посол – В. Тевзая), а незабаром – Генеральне консульство в Одесі та Консульство у Харкові. 5 грудня 1918 року між країнами встановлено офіційні дипломатичні відносини.

  Припинення функціонування цих установ обох країн у 1921 році зумовлено діями більшовицької Росії. Далі дипломатичні зносини були відновлені вже за доби Незалежності України і Грузії. 19 серпня 1994 року розпочало діяльність Посольство Грузії в Україні.

  То ж, дипломатичний простір Грузії представлений Посольством у Києві, Генеральним консульством в Одесі та Почесним консульством у Харкові.

  20 червня 2019 року й у Львові на вулиці Гребінки, 8 було відновлено роботу Почесного консульства Грузії. Участь в урочистостях взяв Надзвичайний і Повноважний посол Грузії в Україні Гела Думбадзе, представники влади Львова та області.

Яке відношення я маю до Грузії?

  Все набагато простіше, ніж здається: з 2010 року був депутатом ЛМР, головою комісії культури, промоції, засобів масової інформації і туризму, згодом працював у Департаменті міжнародного співробітництва Львівської облдержадміністрації. На той час відбувались інтенсивні дипломатичні обміни зі Львовом. Неодноразово приїжджав посол Грузії, ми організовували спільні проєкти. Зокрема, перші приїзди Національного балету Грузії – Сухішвілі, виступи джазових виконавців у Львівській опері та філармонії, тощо.

  За такої співпраці дивною  виглядала відсутність у Львові дипломатичної установи Грузії. То ж зійшлись на думці про необхідність відновлення діяльності  Почесного консульства, очолити яке мені і запропонували. Річ утім,що попередньо у Львові двічі відкривали Почесні консульства Грузії, та діяльність їх із різних причин була припинена.

  Основна діяльність Почесного консула – це зміцнення зв’язків між Грузією та Україною  у сфері бізнесу, підприємництва, науки і культури, надання допомоги та захист прав і інтересів юридичних осіб та громадян Грузії.

  То ж серед спільних проектів виокремлю декілька.

  Доволі довгий період співпраці у нас був із паном Ярославом Федоришином, засновником Львівського академічного театру «Воскресіння» та художнім керівником Міжнародного театрального фестивалю «Золотий Лев». Якраз із останнім і була пов’язана наша клопітка робота. Спільно організовували приїзд представників грузинських театрів.

  Обговорювали організацію заходів до Дня Незалежності Грузії (26 травня). Планувалось провести фестиваль Тбілісоба – це традиційне для грузинів свято, присвячене збору винограду і молодого вина. Однак зреалізувати, на жаль, не вдалося, перешкодив Covid.

  Минулого року Україна святкувала 150-річчя від дня народження Лесі Українки, і відбулась чудова імпреза в Судовій Вишні, під назвою «Леся 150. Леся і Грузія – тріумф і трагедія». Основна ідея –  показати постать Лесі Українки через призму грузинського періоду її життя і творчості.

  «Якби я не була українкою, то хотіла б бути грузинкою», слова, які містять невимовну приязнь та захоплення грузинським народом.

  Говорили про все: про знайомство із  Нестором Гамбарашвілі, її поїздки до Грузії, в тому числі і на лікування, реставрацію музею у Сурамі. Крім того, не забуваймо, що свою безсмертну «Лісову пісню» Леся написала саме у Грузії, в Кутаїсі.

  Присутні мали можливість побувати у справжніх стайнях часів Австрійської імперії (до речі, там збереглися унікальні жолоби із білого мармуру для напування коней) та спробувати іпотерапію, яку практикувала письменниця.

  Одним із пунктів перспективної програми є розробка спільних ініціатив із збереження культурної спадщини. Задля цього передбачається налагодження співпраці між Міжнародною радою з охорони пам'яток та історичних місць Грузії та України,а також жіночими громадськими організаціями, студентами наших Вузів.

  Після початку російсько-української війни частина Посольства Грузії, включно з Надзвичайним і Повноважним Послом Георгієм Закарашвілі, протягом більш ніж 2-х місяців перебувала у стінах Почесного консульства. Успішно було налагоджено роботу, надано підтримку понад 2 тис. громадян Грузії, здебільшого – біженцям зі Сходу України, щодо евакуації до Грузії через  Польщу.

Що спільного в українців та грузинів?

  Кажуть, що ми такі подібні - добрі, відкриті, ще й гарно співаємо. Я гадаю, це все стереотипи, не хотів би схилятись до штампів. Відверто, питання складне і багатогранне, та якщо просто, то - це наша і їхня щирість, почуття власної гідності і любов до свободи.

  Щодо війни, Грузія: і уряд, і народ підтримує Україну на всіх рівнях і міжнародних майданчиках. Грузини активно допомагають українцям, вболівають за нашу Перемогу, надіслали значну кількість гуманітарної допомоги. Ще з 2014 року добровольці з Грузії беруть участь у війні проти Росії.

 Топ-5 місць для гостей із Грузії : 

  • Високий замок
    Справжній львів’янин/львів’янка повинні, як мінімум, чотири рази відвідати Високий замок: за ручку з татом у дитинстві, закінчивши школу для зустрічі світанку, обійнявши кохану людину, ну, і наостанок – зі своєю дитиною ,щоб показати, в якому гарному місті живемо;
  • Історичний музей (площа Ринок, 24);
  • Площа Ринок та Ратуша;
  • Монастир Святого Онуфрія;
  • Прогулянка пам’ятками сецесійної архітектури.

Мене захоплює період і ренесансу, і сецесії. У Львові є неймовірні сецесійні перлини, як наприклад – Обласна прокуратура. Будівля збудована за проектом Альфреда Захаревича, із елементами пізньої сецесії та неокласицизму. Кредитне товаристо «Дністер» та клініка Солецького у стилі гуцульської сецесії. Радив би також пройтися вуличками Богомольця, Глібова, Драгоманова.

Ярослав Музичко

!

Дякуємо за підписку!

Ми обіцяємо регулярно відправляти вам корисні та цікаві матеріали. Залишайтесь на зв’язку ;)

!

Піу!

Ваш список відправлено на вказану Вами пошту

!

Ой!

Нажаль, під час відправлення щось пішло не так. Спробуйте знову.