На невеликому пагорбі на куті вул. Гонти та пл. Ярослава Осмомисла розміщений один із найдавніших храмів Львова - Церква Матері Божої Неустанної Помочі (колись костел Пресвятої Діви Марії Сніжної).
Перші згадки про храм датуються 1344 роком, хоча дослідники припускають, що його збудували ще раніше. Спершу він був дерев’яним як і більшість інших сакральних споруд у старовинному Львові, але згодом на його місці, німецькими колоністами був збудований кам’яний храм. У своїх працях Іван Крип’якевич зазначав, що це була перша парафія римо-католицької церкви у місті Лева. У XIV-XV століттях місто було оточене оборонним муром, але костел опинився за його межами. Тому збудували власний, товщина якого сягала 2 метрів. На жаль, костел не оминули пожежі. Споруда двічі горіла (1623 р. та 1683 р) і стільки ж разів була відбудована.
Новий період для храму почався з середини XVIII століття: оновився інтер’єр, збільшилась кількість вівтарів, наново розписали стіни - фрескові розписи виконав Станіслав Строїнський (1750-1751 рр). Також було побудовано будинок органіста. У 1763 році церква стала центром однієї із шести парафій у місті.
Наступні перебудови та реставрація храму відбулися в 1888-1892 роках за проектом відомого львівського архітектора Юліана Захарієвича. Протягом цього періоду було добудовано плебанію з вежею у неороманському стилі та муровану огорожу, вікна оздобили вітражі, дерев’яне перекриття замінено кам’яним склепінням, виготовлено нові вівтарі, для освітлення використали чеські кришталеві люстри, а на хорах храму встановили орган від львівської фірми Яна Славінського. У 1893 році живописець Едвард Лєпший прикрасив стіни храму, виконавши сім картин у неоготичному стилі, які імітували мозаїку. Це були сюжети з Євангелія: «Зустріч Марії і Єлизавети», «Благовіщення», «Принесення дарів трьох королів Дитятку», «Втеча в Єгипет», «Стрітення», «Ісус навчає в храмі», «Пієта».
Храм не постраждав під час Першої світової війни, а після Другої світової - продовжував діяти. Проте у квітні 1951 року парафію було ліквідовано радянською владою і знищено частину внутрішнього оздоблення, а решту вдалось зберегти - її передали у декілька музеїв та інші церкви. У стінах храму облаштували склад, через це була знищена дерев’яна різьба в інтер'єрі: лави, органи, вівтарі. На початку 1960 років однією з найбільших втрат костелу стало «зникнення» скульптури Матері Божої, яка була розташована перед входом до храму і пережила дві війни. Деякі мистецтвознавці припускають, що авторство скульптури належить відомому Іоану Георгію Пінзелю. Також, наприкінці 1960 р. провели відновлювальні роботи, через те, що довгий час до стін храму було прикріплено дротяні розтяжки електричної лінії трамваю, внаслідок чого необхідно було укріплювати фундамент і стіни та ремонтувати дах.
Від 1988 року, у приміщенні церкви знаходився музей фотографії. У 1995 році храм перейшов під опіку редемптористам Української греко-католицької церкви та був освячений як церква Матері Божої Неустанної Помочі. Святиню відремонтували, також було відреставровано головний і створено два бічних вівтарі та іконостас. На фасаді над входом встановили рельєф із зображенням Матері Божої Неустанної Помочі.
На сьогоднішній день, споруда церкви Матері Божої Неустанної Помочі - це однонавова, базилікового типу будівля з видовженою вівтарною частиною, вкрита двосхилим дахом, а товщина стін становить 2 метри. В інтер’єрі збереглися елементи барокової дерев’яної різьби XVIII ст. та розписи художника Едварда Лєпшого. Привертає увагу північна частина храмового комплексу (з вулиці Сніжна) - вона прикрашена захристією з окремим входом, двоповерховою плебанією з вежею та брамою в неороманском стилі.
