Нові заклади, які відкрили у Львові переселенці: їх особливості та історії
24 лютого змінило життя кожного українця. Значна частина людей була змушена покинути рідні домівки та переїхати в інші міста України, так і за її межами.
Дехто з них потрапив до Львова та вирішив розпочати тут нову для себе справу, аби продовжити жити та наближати перемогу України. Наша команда вирішила завітати до них в гості та розповісти їхні історії вам.
Мрія кожного українця зараз одна - це перемога. Цей кавотяг - це не просто робота, яка дозволяє годувати себе і сім’ю, а це ще й робота, яка дозволяє донатити і займатись волонтерством.
Дмитро Сивак разом із сім'єю виїхали із Херсону з першого дня війни. До 24 лютого він займався активним туризмом та мав мотузковий парк, скеледром, які залишились на Херсонщині.
Приїхавши до Львова, Дмитро вирішив не сидіти без діла. Розповідає, що найважче було навчитись усвідомлювати як жити далі в умовах війни, а кожен день був наче сторінка великої книги, яку потрібно було перегорнути.
Спочатку він вступив до лав міської територіальної оборони, а далі вирішив використати свої інженерні знання та самостійно змайстрував кавотяг. Виглядає він як металева пічка із дровами, на якій на розігрітому піску Дмитро готує каву у джезві.
«Ми із дружиною давно мріяли про маленьку кав'ярню, але в лісі не було 220V. Ми подумали, що раз не можемо стандартним способом готувати каву, то спробуємо на вогні».
Тому і створили кавотяг, щоб розпочати реалізовувати свою мрію.
В меню «Кавотяг» є не лише кава з кардамоном і приправами, а й мандибрики і пундики (солодке печиво), які випікає дружина Дмитра - Олена.
Завітавши у Скнилівський парк до Дмитра, ви зможете не лише скуштувати каву, а й «підвісити» її для тих, хто цього потребує.
Як Дмитро готує каву у джезві на піску за власним рецептом дивіться у відео.
Ми вирішили повісити на будинку Прапор із написом «Маріуполь» для того аби підкреслити, що Маріуполь - це Україна. І щоб він нагадував про це всім.
З початком повномасштабної війни Костянтин Понедельченко і Володимир Мігас із рідного Маріуполя переїхали до Львова, а Олексій Корж - із Ніжина.
Хлопці між собою знайомі давно, адже працювали у різних закладах. Після переїзду вирішили зустрітись та продовжити робити те, що в них виходить найкраще. Так створили свою першу кав’ярню, а за основу назви обрали телефонний код рідного міста Маріуполя - 0629.
Найціннішою пам’яткою закладу є уламки із люстри та з фасаду Маріупольського драмтеатру, які були привезені волонтерами.
«Ми допомагаємо нашим маріупольцям-підприємцям, продаємо у закладі створені ними футболки та сувеніри із принтами рідного міста. У нас є розміщені картини художників із Маріуполя, зокрема Павла Пономаренка, та й саме кафе було створене з метою дати роботу землякам», - розповідає Костянтин.
На одній із стін намальована велика контурна карта Маріуполя і кожен, хто жив у ньому, може тут відчути частинку свого дому.
«У Маріуполі всі жили у районах, які називались «13», «17», «21» і т д. Я сам жив у 23-му районі Маріуполя, де готували найсмачнішу шаурму, яку приїжджали куштувати люди зі всього міста», - згадує Володимир, який працює шеф-кухарем. Зараз він у закладі готує «23» шаурму, додавши трохи власних кулінарних ноток.
Як приготувати шаурму по-маріупольськи дивіться у відео.
У «0629» можна посмакувати не лише шаурмою, а й боулами, круасанами, десертами, комбучою і кавою, яку готує Олексій. Хлопець єдиний в команді із Ніжина. Він відповідає за маркетинг, концепцію і події, які відбуваються у закладі. «Ми поділились обов’язками та зовсім не заважаємо один одному, а працюємо злагоджено», - розповідає Олексій.
«Для мене Львів - це наче потрапити у казку, бо дуже красива архітектура і тепла атмосфера. Я до війни був тут лише один раз, але ніколи не думав, що колись приїду сюди жити. Та зараз Львів став невід’ємною частиною мого життя», - зізнається хлопець.
Я не можу сказати за все своє подальше життя, але найбільше що я хочу наразі, то знайти свого кота, на честь якого названий цей заклад. Це саме його ім’я Кііт. Я дуже сподіваюсь, що він залишився в живих. Парадокс в тому, що якби не він, то цього всього не було б.
Сергій Стоян, Дарина Мазур та Іван Демченко познайомились та здружились, завдяки кулінарному відео-блогу, який Сергій вів ще до війни.
Вміння випікати пироги і готувати каву допомогло друзям відкрити «Кііт». Ще за тиждень до 24 лютого, Іван та Сергій планували відкрити такого формату віконечко в Ірпені, але, на жаль, це залишилось лише мрією.
Приїхавши до Львова, хлопці спочатку волонтерили, а потім вирішили втілити свої плани тут. І вже втрьох з Дариною розпочали власну справу.
Спочатку «Кііт» з’явився на вул. Руській, 3, а згодом відкрили ще один на вул. Богдана Лепкого, 6. Пригадують, як ночами випікали пироги на орендованій квартирі, а цілий день продавали їх у віконечку.
«Останню свою галету я випікав вдома ще 23 лютого. Коли приїхав туди після деокупації Ірпеня в травні, то вона ще досі збереглась, адже готувалась на кокосовому молоці. Мені здається, це може бути для них найкращою рекламою», - пригадує Сергій.
Іван приїхав до Львова із Бородянки, де до війни працював баристою. Коли розпочали власну справу, то навчав всіх готувати каву та інші напої. Дарина із Ніжина займається адмініструванням та разом із Сергієм пробують готувати нову випічку.
«Я не можу сказати за все своє подальше життя, але найбільше що я хочу наразі, то знайти свого кота, на честь якого названий цей заклад. Це саме його ім’я Кііт. Та й взагалі коли ми все це відкривали, то одна із цілей була спрямувати кошти на його пошук (Кііт був на початку війни на перетримці у Ворзелі та внаслідок вибуху він втік через вікно). Я дуже сподіваюсь, що він залишився в живих. Часто їжджу на Київщину, щоб розклеювати оголошення та спілкуватись із людьми, хоча мене там і так всі вже знають. Парадокс в тому, що якби не він, то цього всього не було б», - розповідає Сергій.
Детальніше дивіться у відео.
Кожна із цих історій надихає та мотивує знаходити сили аби продовжувати жити і працювати на всіх фронтах, щоб здійснити мрію. А мрія кожного з наших героїв та всіх українців єдина - це перемога України, яка неодмінно настане!
