Назад
  • Люди в місті
  • Туристичні маршрути

ЛЮДИ В МІСТІ: Тарас Стадницький

Ірина Стухляк

Автор

“Ми інколи знаємо Краків, Люблін і Шарм-еш-Шейх краще за рідні міста, тому я б дуже хотів, щоб ми вивчали краще нашу історію і досліджували міста, з яких ми родом. Вони можуть мати багато цікавих таємниць, про які хочеться розповідати всім.”

Тарас Стадницький

Тарас Стадницький

Тарас Стадницький – відомий український комічний актор, гуморист, стендап-комік. Багато хто знає його як Володьку із КВК та телесеріалу "Танька і Володька". "Володька, не позор мене"– пам'ятаєте  цю славнозвісну фразу?

Тарас уже понад 20 років проживає у Львові. Тут він навчався та розпочав свою творчу діяльність. У новому випуску “Люди в місті” ми прогулялись із Тарасом його улюбленими локаціями, розмовляли про гумор під час війни та, звичайно ж, жартували.


Як все відбувалось дивіться у відео та читайте у статті. 

Наш маршрут:

  • Університет ім. І. Франка
  • Парк ім. Івана Франка
  • Перший театр
  • Проїзд Крива Липа
  • Вірменський дворик
  • Палац ім. Гната Хоткевича

Часто люди думають, що я живу в селі, бо усі мої фото у соціальних мережах зроблені саме там.

Насправді вже більше 22 років я проживаю у Львові. Хоча я народився і виріс на хуторі Лозова біля села Боброїди Жовківського району. 

Пригадую, як в дитинстві вперше разом з мамою приїхав до Львова, ми гуляли вулицею Личаківською і я до всіх вітався "Слава Ісусу Христу!", бо ми так звикли вітатись у селі. Перехожі дивно реагували, вже потім мама пояснила мені, що у місті не треба до всіх вітатись. Саме тоді я зрозумів, що місто таки відрізняється від села.

Університет ім. Івана Франка

Я з дитинства дуже любив математику, а складні задачі мене приваблювали і викликали азарт. В старших класах школи я навчався в Малій Академії Наук і нашими вчителями були викладачі Університету. Після цього прийняв рішення вступати в університет Франка на факультет прикладної математики. 

Зараз гуляючи поруч, я пригадую студентські роки і розумію як це було давно і скільки часу пройшло. Особливо 1 вересня 2000 року, коли я тільки вступив в університет. Тут, на площі біля пам’ятника Івану Франку була урочиста частина і я, хлопчина із села, ніби потрапив у зовсім інший світ: святкова атмосфера, багато студентів, було відчуття, що те, до чого я найбільше прагнув і хотів у житті нарешті справдилось.

Парк ім. Івана Франка

Ще із студентських часів я проводив у парку багато часу. Звичайно, що ми тут і прогулювали пари і, навіть готувались до ігор в КВК. Хоча ті наші репетиції у парку не завжди були дуже ефективними (сміється)

І, до речі, наша студентська команда сформувалась якраз тоді, коли відбувалась перша Університетська осінь. Саме тоді, після першої чи другої гри, я відчув кайф і адреналін від того, коли ти виходиш на сцену і розумієш, що тобі і людям у залі це подобається.

Це був напевне той момент, коли я зрозумів, що хочу виступати і займатись цим у житті.

Перший театр

Колись тут проходила друга у моєму житті гра в КВК, яка дуже сильно змінила мій шлях. Капітан нашої команди “Хлопці з інтернету” не зміг обрати, який текст нам читати. Ми програли. Ця поразка дала розуміння, що потрібно краще і відповідальніше готуватись до гри. Я став капітаном нашої команди, саме це підштовхнуло мене відповідальніше ставитись до всього та стати тим, ким я є зараз.

Проїзд Крива Липа

Будучи студентом я щоразу їздив трамваєм №2 із Погулянки в університет на навчання. Моя дорога зазвичай пролягала через проїзд Крива Липа. За весь час тут все дуже змінилося. Тоді на Кривій Липі практично не було нічого, можливо продавали якісь хот-доги, а зараз стільки відкрилось нових закладів.

Пригадую, десь тут була букмекерська контора, де я перший та єдиний раз в житті виграв 24 гривні, які на той час для студента були доволі пристойними заробітком. (сміється) 

Вірменський дворик

Для себе я відкрив цю локацію зовсім недавно. Коли був студентом, то не завжди мав гроші і думав, що без грошей у Львові сильно не погуляєш (сміється). Потім активно почав працювати і весь час був у роз’їздах. 

Зовсім недавно зрозумів для себе, що на дослідження Львова в мене ніколи не було достатньо часу. 

Зараз частіше гуляю містом, особливо люблю користуватись громадським транспортом, зокрема трамваєм. 

Із топових локацій для мене – це хот-доги на вул. Дудаєва, як спогад із студентських років. Там готують не просто хот-дог, а цілий витвір мистецтва, хоча заклад сподобається далеко не всім.

Коли хтось з моїх друзів приїжджає до Львова  і хоче емоцій, то ми відвідуємо заклади мережі “!FEST”. Буває, що запитую рекомендації у знайомих і тоді йдемо вивчати та досліджувати заклади.

Палац ім. Гната Хоткевича

Скільки тут було всього зіграно, висміяно і випито (сміється). Після гри ми або святкували перемогу, або вгамовували біль поразки. Та це все було ще в далекі студентські роки.

Дуже веселить, коли до мене підходять люди і запитують: "А що ви робите у Львові?", а я відповідаю: "Живу уже 22-ий рік". На це мені відповідають: "А як так сталось?". І тоді буває я часто кажу, що пожартував.

Думаю, що вважати себе львів’янином можна лише тоді, коли ти твердо, чітко і впевнено починаєш говорити: "О, ті доїжджєючі". Ось тоді тебе можна вважати корінним жителем.

Про гумор в час війни

Насправді було дуже важко розпочати виступати під час війни. В перші місяці українці стали просто чемпіонами світу по виробництву мемів. Адже є різниця, коли ти просто перепостив чийсь мем, а коли ти сам починаєш писати гумор.

Ми із командою розпочали виступи Lviv City Stand Up.

Так само командою “VIP Тернопіль” почали виступати перед військовими і зрозуміли, що це потрібно як нам, так і людям для перезавантаження.

Писати гумор буває дуже важко, кожного дня гинуть наші захисники, є дуже трагічні події, коли гине багато цивільного населення. Все це вибиває з колії, в такі дні важко придумувати щось гумористичне. 

З іншої сторони ми розуміємо, що це і є наш фронт. Ми даємо змогу перезавантажитись нам та нашим глядачам, і в той же час зібрати кошти та допомогти нашим хлопцям, які воюють і захищають нас.

В Україні зараз є безліч інфоприводів, які можна використати для написання жартів, але придумати щось нове і оригінальне стає дуже складно. Зараз є багато чорного гумору, який, на мою думку, в якійсь мірі допомагає нам пережити ці події і не збожеволіти.  

"Моя кава для ЗСУ"

Під час війни ми разом із командою "VIP Тернопіль" організували власний збір для допомоги Збройним Силам України.

Ми пропонуємо усім, хто зранку п’є каву та знаходиться у відносно безпечному місці, подякувати нашим захисникам. Ви можете перерахувати вартість кави на наш фонд, а на зібрані кошти ми купуємо автомобілі чи дрони для ЗСУ. 

На даний час ми збираємо на 7-ий автомобіль. За весь період ми зібрали понад 1,8 млн грн. 

Реквізити "Моя кава для ЗСУ" за посиланням

Львів дуже багатогранний і тут живуть класні, веселі люди, тому обов’язково приїжджайте сюди і пізнавайте місто разом з Lviv City Card. Живіть кожнісіньким моментом та кожнісьнікою миттю. Все буде Україна!

!

Дякуємо за підписку!

Ми обіцяємо регулярно відправляти вам корисні та цікаві матеріали. Залишайтесь на зв’язку ;)

!

Піу!

Ваш список відправлено на вказану Вами пошту

!

Ой!

Нажаль, під час відправлення щось пішло не так. Спробуйте знову.