Про скульптуру і перший Львівський тиждень скульптури

З 19 до 27 листопада 2022 року у Львові відбувається Львівський тиждень скульптури, який об‘єднав понад 200 різноманітних скульптур більш ніж 60 митців. Про цю подію та й загалом про скульптуру у Львові ми поспілкувались із куратором виставки Павлом Гудімовим.

Скульптура у Львові - це та частина мистецтва, яку ми можемо бачити в парках, в архітектурі будинків чи на вулицях у вигляді пам’ятників, присвячених важливим історичним постатям. Які стилі скульптури найбільш притаманні Львову?

Про це дуже гарно написав Юрій Бірюльов у своїй монографії “Львівська скульптура”.

Львів дуже чесне історичне місто. І якщо ми візьмемо, наприклад, зріз пам’ятників на Личаківському цвинтарі, то можемо побачити все, починаючи від доби класицизму і закінчуючи сучасною скульптурою, навіть з моментами інсталяції. Це все дуже чесно, але дуже прогресивними періодами є звичайно не всі.

У нас є як менш, так і більш досліджені періоди. Як не дивно, мало дослідженим періодом, наприклад, в міському просторі, зокрема на Личаківському цвинтарі, є радянський період скульптури з кінця 40-50 х до 90х років.

Коли ми працювали над виставкою “Лабіринти ЛКСФ” (ред. Львівська кераміко-скульптурна фабрика), то вирішили провести зйомку тої скульптури і на самому цвинтарі нам навіть не змогли атрибувати ці речі. В той час як скульптура 18 ст досліджена та атрибутована.

Так само особливо виділяю період ар-деко, який я б назвав акцентним під час модернізму. Скульптуру цього періоду ми можемо зустріти також на Личаківському кладовищі. 

Це надзвичайно цікаві роботи 20-30 х років. На той момент у Львові працювали скульптори, які дуже чітко відчували тенденції часу. 

Львів був модним містом і слідкував за тенденціями, які відбуваються в історії мистецтва. 

Звісно, якщо ми пройдемось по храмах, подивимось на архітектуру, то тут і бароко, тут і рококо, і роботи, напевне, найвідомішого скульптора Іоана Георга Пінзеля, якому присвячений цілий музей і який працював для львівських соборів, зокрема Собору Юра, і багато іншого - це все якраз і є ті нормальні тенденційні речі від бароко до рококо і до класицизму. 

Коли ми говоримо про місто музей, ми ж не просто розкидуємось словами. Місто музей - це місто, яке має збережений комплекс чесної архітектури, чесного простору, чесних парків. Тому коли говорити про скульптуру у Львові, то крім деяких провалів по творчості чи якості, як не дивно, які попадають в тому числі і на період незалежності, то в усі періоди, зокрема і польський, і австро-угорський, були дійсно дуже сильні професійні роботи, які нормально збереглись до сьогоднішнього дня і дивляться на ті всі кошмари, які приносить теперішня війна. 

Війна однозначно вплинула на мистецтво, адже “музи не мовчать” і те, що ми переживаємо щодня митці передають у своїх творіннях. Якщо говорити про скульптуру, то як вона змінилась зараз?   

Я от вчора буквально думав про ті речі, які можуть об’єднати тиждень скульптури і події війни. Мені було дуже цікаво, як це все відображається в достаньо складному підході. На відміну від графіки і живопису, фотографії та інсталяції, скульптура є складнішою і потребує більше часу на виробництво та на осмислення. І я бачу, що мало хто із скульпторів хоче йти прямою дорогою і зображати якісь оті відлуння соцреалізму чи якусь агресію без метафоричних форм. А, навпаки, хочуть це все трансформувати в якісь психологічні роботи.

Тому ті скульптури, які представлені на виставці “Нова львівська скульптура” через філософію, через метафору, через якусь особливу тишу передають напруженість війни.

Наприклад, робота Володимира Семківа “Тварина” була задумана ще у 2021 році, але вона дуже точно передає оце звіряче, яке просинається під час воєн, бо тут замість руки ми бачимо крило чи то частину гвинта. 

Тобто кожна війна - це є скринька пандори, коли її відкривають, то починаються дуже складні процеси і людяне вже не таке людяне. 

І коли ми говоримо про зміну свідомості мистецтва під час війни, а особливо про скульптуру, то менше всього люди, які працюють з мистецтвом, хочуть бачити о цей прямий соцреалістичний потік, який би знову давав алюзію на радянщину. 

Це не припустимо. Філософія цього часу говорить зовсім про інше. Вона говорить про образність, про символи. І тому мені здається, що скульптури на цю тему висловлюються, але будуть висловлюватись ще більше в майбутньому. 

Але психологізм цієї ситуації стовідсотково проросте новими символами саме в публічному просторі, які будуть так само пов‘язані ще із скульптурою, можливо із ландшафтною архітектурою. 

Деколи мене під час інтерв‘ю запитують чи доречно говорити про культуру у війні, чи доречно будувати нові плани, чи доречно будувати нові музейні проекти, і так далі. Ну це звісно - доречно! Тому що по суті культура є основою життя, культура є основою народу, культура є основою країни. Нас би дуже легко можна було перемогти якби не наша культура. Це ті речі, які об‘єднують і дають стрижень. Це те заради чого є сенс перемагати. 

Тому скульптура є частиною всього багатства нашої культури, і візуальної культури, в тому числі. 

Якщо говорити про скульптуру і її розміщення в міському просторі, то коли ми бачимо пам’ятники відомим постатям, то тут усе зрозуміло. А ось коли це, наприклад, скульптура недокінця відомої форми, тоді як це розуміти?

Знову ж таки, якщо повертатись до Личаківського кладовища, то мені дуже подобається надгробок Леопольда Левицького, який зробила Теодозія Бриж.

Він має вигляд абстрактної скульптури - це дві літери «ЛЛ», які виглядають наче перевернуті птахи. І це неймовірно круто. Можна ж було просто портрет його зробити, зобразити його в окулярах, але ні. Вона просто зробила в просторі висловлювання. 

Також мені дуже подобається пам‘ятник Євгену Лисику - це скульптура Романа Петрука «Святий Лука», який є покровителем художників. Сидить собі Святий Лука на могилі і конструює далі свої якісь нові творчі плани. Це крута ідея, крутий художник і скульптор, який зробив йому цей надгробок. 

Коли хтось каже «то незрозуміло», то для того аби стало все зрозумілим треба мати пояснення, або говорити з людьми чи почути художника.

На мою думку, люди відкриті до творчості та все розуміють.

В майбутньому хотілось б більше абстрактних сучасних скульптур з глибокими сенсами, створення меморіальних парків із чесною, щодо часу, скульптурою і філософією. 

Я отримав максимум задоволення від ситуації із скульптурою Франца Ксавера Моцарта тому, що навколо нього було дуже багато дискусій, інтерв‘ю, суперечок, різних позицій, бо це справжнє. Краще це буде навколо мистецьких висловлювань, аніж навколо дрібних побутових речей, які нас відволікають від серйозного. Життя ж дуже швидко проходить. Якщо ти весь час будеш дивитись під ноги, то ти і життя не побачиш. 

У Львові регулярно відбуваються виставки картин різних художників і фотографів і вони є на слуху. А як ситуація із скульптурою? Чи цікавляться люди нею і наскільки масовими є такі події?

Після 2000-х років здебільшого скульптура була включена в групові виставки. Були поодинокі випадки, коли скульптори організовували свої виставки, але це не було настільки масштабним явищем, як, наприклад, презентації живопису чи графічних проектів. Та й зрозуміло чому, бо більшість скульпторів зайняті замовленнями, навіть на той самий цвинтар, та й немає особливо майданчиків подій, де вони могли б представляти свої роботи і спеціально створювати щось унікальне для участі.

Взагалі на превеликий жаль, за часи Незалежності скульптура таки не знаходила себе як окремий напрямок мистецтва для того, щоб сформулюватися в окремий, скажімо так, форум. Були лише скульптурні салони, які  організовували в Українському домі і Мистецькому Арсеналі. Та на жаль, це все вже давно закінчилось. Вони непогано були сформовані і була можливість представити великий доробок, але це все-таки інший трошки жанр.

І от власне мені здається, що із Львівським тижнем скульптури ми зможемо трошки по іншому підійти до самого жанру і розширити його межі. 

Адже є інтерес аудиторії та інтерес професіоналів до створення подібних мистецьких шоу, величезний тематичний потенціал і сам антураж міста.  

Люди, які приїжджать відвідати Львівський тиждень скульптури, мають ще унікальну можливість з правильними акцентами подивитись на місто, побачити що є вбудоване у місто з цієї скульптури. 

Тому я думаю що тут наклалося дуже багато векторів. Львів в час війни став таким чесним культурним центром, який прийняв до себе і митців з інших міст. Я думаю, що це дуже добрий знак і правильна позиція, яка дасть свої паростки надалі.

Це довіра, це відкритість, це різні думки. Адже я хочу, щоб тут був особливий двіж. А для цього потрібна концентрація тих, хто його зробить, і тих, хто його споживає. А тут у Львові є класний споживач і його стає все більше, і він стає все більш освіченим. 

Тут показником навіть є те, що коли ми відкрили виставку «Хаос» в рамках тижня скульптури, то ненадрукували декілька підписів до скульптур, то люди підходили на рецепцію і казали, що от деякі роботи не мають підпису. І це свідчить про те, що люди цікавляться, читають, фотографують роботу і підпис. 

Також було приємно, що коли ми проводили виставку «Лабіринти ЛКСФ», то групи в інтернеті, де колись люди збирали просто кераміку чи скло, моментально набули іншого значення, бо почали шукати атрибуцію, знайомитись із авторами і так далі. І це все переросло в масове дослідження, внаслідок якого предмети набули авторів. І це кайф.

Та й завдяки Юрію Бірюльову більш скульптур у Львові набула авторів. 

Я думаю, що нам зараз дуже важливо писати цю нову історію, не пропускаючи років.  Тому мені дуже сподобалась ідея щорічно робити тиждень скульптури, хоча це велике навантаження, але і водночас велике щастя. Коли ти можеш раз в рік зробити такий форум, який дав би можливість не просто згадати про скульптуру, а й подивитись те, що ти не міг подивитись до того. Це причина витягнути щось із запасників, привезти якісь колекції, запросити у гості класних художників, які цим займаються. Просто потрібно шукати нові і нові формати. Іголовне, щоб не було застою, а щороку змінювати і шукати нове. Це питання якості є одним із домінуючих.    

Львівський тиждень скульптури цьогоріч проводиться вперше, попри складні часи війни. Звідки виникла ідея і чи на часі проводити такі події? 

Ідея виникла на круглому столі, який ми організували в «Я Галерея» в рамках виставки «Нова львівська скульптура», де були мистецтвознавці, скульптори, куратори, представники від міста та аудиторія. Саме тоді мистецтвознавець Орест Голубець запропонував цю ідею і сказав: «А давайте ми от не будемо тільки говорити, а організуємо таку подію як тиждень скульптури». Тоді й сформулювалась і сама назва. Та вирішили зробити її тепер в листопаді. Я взявся за організаційну і кураторську частину з допомогою Львівської Національної Академії Мистецтв, міської влади нам вдалось організувати Львівський тиждень скульптури. 

Львівський тиждень скульптури складається із 4 частин:

• основна експозиція «Хаос» - вул. Снопківська, 47, старі майстерні Академії мистецтв;
• «Нова львівська скульптура» - вул. Шота Руставелі, 8 артцентр «Я Галерея»
• скульптура «Дудіння» на площі Петрушевича;
• виставка Ореста Голубця в Галереї ЛНАМ, яка доповнює всю подію.      

Коли ми монтували саму виставку, то були і бомбардування, відключення світла і ми виходили на вулицю і бачили вибухи. Та ні в кого не виникало навіть питання навіщо ми це робимо чи це треба або не треба робити. Бо всі розуміють, що це треба робити і не тільки заради патетики і пафосних слів про нашу велику і важливу культуру, а заради того, що це відволікає нас від депресії, від бездарності, від безцільності. Адже немає нічого гіршого, аніж прожити життя без мети, без цілі і задоволення від справи, яку ти робиш. 

Мені здається, що важкі часи, переломні, дають величезний стрімкий імпульс для розвитку. 

Я кажу, як людина, яка розуміє потенціал української культури і зокрема українського мистецтва, що це один із форвардів нашої країни - це неймовірний потенціал, який розкривається і ще розкриється в найближчі роки, і не тільки для України, а й для світу. І це буде мати неймовірний ефект. В той час як давно шукають нове ельдорадо, то воно знаходиться тут в Україні. 

Коли ми говоримо про тиждень скульптури, то якби ця ідея була не життєздатна, то вона б не реалізувалась. Коли я обдзвонював учасників в процесі організації, то почув стільки компліментів і підтримки, які говорили про те, що класна ідея, і давно треба було зробити.        

Тому, як не дивно цей напрямок дає дуже широке розуміння і розвиває поняття скульптура. І ми вже збираємо ідеї для наступного тижня скульптури. 

Чому таки було обрано тему «Хаос», а не рішення представити конкретний напрям чи період скульптури? Чому таки поєднали старе із новим, класиків і початківців?

Тому що хаос - це найбільша безвідповідальність, з якої виростає відповідальність, з чого потім проростає істина. Хаос - це ґрунт для творчості. Для мене це загальне поняття. Тут не хочеться ніяких надуманих концепцій, не хочеться особливо зараз займатись чітким структуруванням. По суті, це один зі способів як можна взяти широку рамку і запхнути в таке достатньо брендове слово «хаос» і зробити те, що буде надихати й даватиме можливість задуматись про щось. 

Дуже приємно, що люди поступово розуміють, що це не є маленька подія, а велика, на яку є сенс їхати, відвідувати й дивитись, надихатись, розмовляти. Адже ми уже мали організовані групи відвідувачів з Івано-Франківська, та з інших міст, які приїжджали самостійно. 

Я думаю що і колекціонерам, і галеристам, і обов’язково художникам важливо відвідувати такі події.

 

 

При тому, як не дивно, ми всі ще й побачимо, що скульптура буде не тільки вмотивована, щоб з’являтись на люди, а й підніме свою якість в цілому, адже виникатиме конкуренція між авторами. Це сформує ціле явище. Я думаю, що Львів може стати одним із важливих центрів репрезентації мистецтва, зокрема скульптури в Східній Європі, а можливо і в Європі. Але над цим треба і варто дуже багато працювати роками.

 

Як відвідати Львівський тиждень скульптури тут.