Львів – це моя мрія, але я ніколи не уявляла, що саме тут працюватиму.
Традиційно Львів є прикладом багатонаціонального та полікультурного міста. Тут переплетена історія багатьох етносів, народів та поколінь.
Багатовікова спадщина Львова – це клубок людських доль та подій, що змінили хід історії.
Маршрут прогулянки:
- Костел св. Антонія Падуанського (вул. Личаківська, 49)
- Дім, у якому мешкав Ришард Сівєц (вул. К. Левицького, 45)
- Науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни (вул. Зелена, 12)
- Ліцей №6 ЛМР (вул. Зелена, 22)
- Ліцей №28 ЛМР (вул. Тютюнників, 2)
Львів був моєю мрією, хоча я ніколи не думала, що працюватиму тут. Я часто приїжджала до Львова, коли була скауткою.
Вперше я побувала у Львові у 1992 році, і відтоді приїжджала сюди частіше. Я закохалася у Львів, який має якусь магнетичну чарівність.
Я навчалась на україністиці у Варшавському університеті.
В юності дуже хотіла обрати не надто популярний напрямок. Неодноразово відвідуючи Львів як скаутка, я збагнула, що дуже мало знаю про Україну. У мене було непереборне бажання дізнатися більше про цю країну, її історію та культуру. Тому я подумала, що вивчення української мови було б гарною ідеєю.
У мене багато добрих спогадів, пов'язаних з Україною. Я часто бувала у Кам'янці-Подільському, де навчала дітей польської мови, а також знайомилася з людьми та пізнавала історію. До речі, це неймовірно гарне та насичене історією місто.
Проте найбільше розуміння України та українців прийшло до мене після 2014 року, коли я побувала на Майдані. Я зустріла там багато молодих дівчат, які допомагали пораненим, готували їжу. Я захоплювалася атмосферою, яка там панувала. Я не знаю, що було б, якби аналогічна ситуація склалася на моїй Батьківщині, але ця відчайдушна боротьба українців за свободу та право вибору для мене була вражаючою.
У Львові я вже три роки. Мешкаю у Личаківському районі і почуваюся тут комфортно. Я люблю Стрийський парк та Кастелівку. Центр надто галасливий та метушливий для мене.
Сьогодні ми обрали саме таку прогулянку, адже це мій щоденний маршрут з дому на роботу.
Костел св. Антонія Падуанського
Я парафіянка цього костелу, кожного тижня приходжу сюди на службу. Цей храм є одним із двох, які не були закриті в радянські часи. Храм св. Антонія – це справжній скарб архітектури бароко.
Це особливе місце, куди люди приходять просити допомоги та підтримки у святого Антонія, святиня, яка об’єднує всіх мешканців Львова.
Важливою особистістю, пов'язаною із цим місцем, для мене є польський поет Збіґнєв Герберт. Він народився у Львові, неподалік костелу св. Антонія. Для мене він найвидатніший польський поет, якого я ціную насамперед за його любов до свободи. Він не визнавав компромісів, завжди говорив те, що було важливим і актуальним для того часу, в якому він жив. Такі люди для мене є взірцем мужності. Збіґнєв Герберт був не лише поетом, він писав також репортажі, знався на мистецтві та багато подорожував Європою. Саме у цьому храмі його хрестили, а навчався він у школі святого Антонія, що знаходилася неподалік.
Поезія Збіґнєва Герберта універсальна, поза часом. Декілька років тому вийшло польсько-українське видання його поезії, яке я наполегливо рекомендую всім.
(Збіґнєв Герберт „Поезії”, вид. Каменяр/ Пер. укр. мовою В. В. Дмитрука)
Дім, у якому мешкав Ришард Сівєц
Відкриття меморіальної дошки Ришарда Сівця на вулиці К. Левицького, 45 було моєю першою ініціативою реалізованою на посаді Генеральної консулки Республіки Польща у Львові, у співпраці з Генеральним консульством Чеської Республіки та міською владою.
Наша мандрівка - це перш за все маршрут слідами людей із сильним характером, волелюбних та чесних. Ришард Сівєц був саме такою людиною. Протестуючи проти вторгнення військ країн Варшавського договору під проводом Радянського Союзу до Чехословацької Соціалістичної Республіки, 8 вересня 1968 року, після закінчення свята врожаю на «Стадіоні Десятиліття» у Варшаві, на очах керівництва Польської об'єднаної робітничої партії, дипломатів та 100 тисячної публіки, Сівєц облив себе бензином та вчинив акт самоспалення.
З особистістю Ришарда Сівця можна ознайомитись у фільмі Мацея Дригаса «Почуйте мій крик».
Науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни
Надзвичайно цікава споруда періоду функціоналізму. Але в контексті нашої прогулянки, ми зупинимось на післявоєнному періоді та людині, яка очолювала цей інститут - Генріху Мосінгу.
Він проводив дослідження зі створення вакцини проти тифу і мав значні досягнення в цій галузі – спалахи черевного тифу в СРСР були практично ліквідовані.
Після закінчення навчання в університеті Мосінг почав працювати у Львівському інституті епідеміології та гігієни, який очолював Рудольф Вайгль.
Під час німецької окупації Львова Мосінг не залишив Вайгля, а став його заступником в інституті. Разом вони працювали над створенням вакцини, яка використовувалася серед цивільного населення, хоча це було заборонено окупаційною владою. Завдяки його мужності цей препарат доставлявся до Варшавського ґетто, концтаборів, а також учасникам руху опору. Представників польської інтелігенції, так званих "годувальників вошей", наймали для роботи над вакциною, одночасно захищаючи їх від депортації. Одним із "годувальників вошей" був Збіґнєв Герберт.
Ліцей №6 ЛМР
(колишня приватна гімназія для дівчат ім. Софії Стшалковської)
Щоразу, проходячи повз, я захоплювався мозаїкою на фасаді школи. 2008 році під час ремонту фасаду будівлі відкрито мозаїчне панно, на якому зображені три герби: польський Білий Орел, литовська Погоня та руський (український) Архангел Михаїл.
На початку ХХ століття у Львові на вулиці Зеленій, 22, на місці старого палацу Замойських збудовано нову сучасну будівлю - першу приватну гімназію для дівчат ім. Софії Стшалковської.
Будівництво здійснювалося за проєктом відомих львівських архітекторів - Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича.
До 1939 року жіноча школа імені Софії Стшалковської забезпечувала навчання у 1-8 класах загальноосвітньої гімназії, п'ятирічні семінарські курси, навчання у музичній школі, дошкільні групи та чотири класи для дітей молодшого віку. А це майже 800 учениць! Тут були тенісні корти та в'їзд для карет, прекрасна зала із скляною стелею, а навіть астрономічна обсерваторія.
Я дуже люблю вулицю Самійленка– колись це була офіцерська колонія, район вілл, де мешкали офіцери. Вулиця чудова завдяки величезній кількості квітів, які я люблю фотографувати. Надзвичайно красиво тут навесні.
Ліцей №28 ЛМР
(колишня школа сестер Урсулянок)
Школа побудована 1910 року в стилі функціоналізму. Авторами проєкту були відомі львівські архітектори - Тадеуш Врубель та Леопольд Карасінський.
Після закінчення Першої світової війни сестри чернечого згромадження святої Урсули викупили будинок для потреб приватної дівчачої гімназії. 1923 року школа зазнала певної перебудови. Було зведено другий поверх, в якому розташували каплицю, дві класні кімнати та спортивну залу.
