Місто - це живий організм. Воно не може не змінюватися. Тим більше якщо все довкола змінюється так стрімко. Великі міста трансформуються найбільше. Можна казати, що зміни відбуваються з ними постійно, але не всі їх помічають. Проте є зміни, на які не можна не реагувати. Зокрема, це процес позбавлення українських міст радянських та російських символів: назв, пам’ятників тощо. У Львові це відбувається особливо активно. На декотрих прикладах зосередимося детальніше.
Новітні Герої та Захисники Української Державності
В історії незалежної України багато важливих подій. Особливо значимою є російсько-українська війна, її повномасштабна фаза. Українці демонструють високий рівень самоорганізації, жертовності. Закономірно, що така подія не могла бути без відголосу в міській топоніміці. У рамках деколонізації, впродовж останнього року одразу декілька вулиць було перейменовано на честь Героїв, які віддали життя за вільну Україну.
Так у Львові з’явилась вулиця Тараса "Хаммера" Бобанича. Тарас Бобанич був громадським активістом, працював з молоддю, він добровольцем пішов на війну і загинув на Харківщині в квітні 2022 року. На честь кандидата наук, знаного діяча фестивального руху та поета Юрія Руфа перейменували вулицю Некрасова у Личаківському районі. Колишню вулицю академіка Філатова перейменували на честь прикордонника Ігоря Дашка. Він підірвав себе і не дозволив росіянам заволодіти радіостанцією під Маріуполем. Ще у Львові з’явились вулиці Героїв Маріуполя, Гостомельська, Херсонська, Чорнобаївська, площа Ангелів і ін., які будуть нагадувати про події і топоніми російської агресії, героїзм українців.
Ще більше діячів науки, культури та мистецтва
Деколонізація, дерусифікація та дерадянізація покликані не просто очистити публічний простір українських міст від ідеологічних нашарувань попередніх епох, але й забезпечити вшанування пам’яті видатних українців. Тих, які працювали на українську ідею та задля блага місцевих людей. Цього не скажеш про російських та радянських діячів, іменами яких міські площі та вулиці були названі раніше. Вони не мали стосунку до Львова, регіону, часто і України. Тому їх заміна закономірна.
Вулиці Левка Лук’яненка, Богдана Гаврилишина, Івана Вакарчука, Ігоря Білозіра, Ярослава Ісаєвича, Мирослава Скорика і ін. До цих назв, як і до вулиць Михайла Гориня, Євгена Лисика, Карла Звіринського, Грицька Чубая, Еммануїла Миська, Ірини Калинець, тепер будемо звикати. Вони з’явились у Львові замість вулиць Толстого, Врубеля, Венеціанова, Глінки і ін. Наскільки значення перших та їх вплив на українську культуру були значними, настільки пам’ять про других є несуттєвою для Львова. Зникнення вулиці Чайковського чи Короленка не помітять. Натомість появу вулиць Вакарчука і Скорика оцінять.
Заслуговують уваги й вулиці, названі іменами релігійних діячів: Патріарха Димитрія Яреми, Патріарха Любомира Гузара і ін. Релігійний чинник був визначальним для процесів консолідації українців та збереження нашої самобутності. З іншого боку, вістря імперської пропаганди часто також було спрямоване на релігійних діячів та спільноти, які вони очолювали.
Щось нове! У Львові тепер більше скверів… і закапелків
Актуальні процеси - це щось більше, ніж декілька слів із префіксом "де". Це не лише очищення публічного простору від давніх і ворожих до нас ідеологічних конструктів, але й нова сторінка в історії Львова, також України. Це побудова нової дійсності, де молоді покоління виростатимуть в просторі, що зорієнтований на них, а не столиці чужих країн.
Важливим елементом цього є поява на мапі міста нових локацій - скверів, закапелків, названих іменами видатних діячів, або й установ. Зокрема, сквер письменника Романа Іваничука, лауреата Шевченківської премії, сквер особистого лікаря митрополита Шептицького Мар’яна Панчишина, фахового лікаря та чудового менеджера процесів у медицині, але також сквер Наукового товариства Шевченка чи закапелок Маркіяна Іващишина - активіста й знанаго ресторатора.
На крок ближче до завтра
Це важливо, що Львів та Україна дозріли до цього етапу деколонізації. Він цінний для консолідації нації й суспільства. Процеси, свідками яких ми є, тобто звільнення наших населених пунктів від пропаганди та ідеологічних кліше минулих режимів, є необхідним етапом відстоювання нашої самобутності та розуміння самих себе, свого шляху в історії.
