XVI століття, активний розквіт торгівлі та ремісництва у всьому світі. У той час у Львові працювало багато ремісничих цехів, які, маючи свій статут, виготовляли ту чи іншу продукцію. Статут регулював ціну на товар, обумовлював якість продукції, величину майстерні, кількість підмайстрів, суму вступних та інших внесків до цехової скарбнички, покарання за розголошення професійної таємниці та багато іншого. Одними з найвідоміших львівських цеховиків були брати Юрій та Іван Рогатинці, в майбутньому видатні львівські просвітителі, діячі Успенського братства. Але все це було потім, адже спершу все починалось з сідла… На початку 80-х років XVI століття брати приїхали до Львова з Рогатина, що на Івано-Франківщині. За 1300 злотих, позичених в членів братства, вони купили кам’яницю на вулиці Руській, де в той час жила українська громада міста. Щоб успішно розвивати промисел, братам треба було стати цеховиками. Оскільки саме цехи мали ексклюзивне право на виготовлення та продаж продукції, а «партачів» (вони працювали самостійно і нерідко створювали недобросовісну конкуренцію для членів цехових об’єднань) вважали злочинцями та переслідували. Тому брати без зволікань спробували вступити до об’єднаного цеху сідлярів, римарів та підпружників. Але позаяк Юрій та Іван були православними та фундаторами Успенського братства — відомої національно-релігійної організації, що захищала інтереси православних, а цехом сідлярів заправляли католики, то прикарпатцям із релігійних мотивів відмовили у прийнятті до професійного братства. Тоді обурені Рогатинці звернулися до міської влади з офіційною скаргою. Однак кандидатам не допоміг би жоден адміністративний тиск, якби вони не показали себе талановитими майстрами. У давніх львівських актах зберігся запис про те, що у 1586 році Юрій та Іван Рогатинці представили на загальний огляд винайдене і виготовлене ними сідло, яке, як читаємо в акті, «може називатися шедевром і заслужило на належну похвалу всіх без винятку». Еталонне сідло, яке виготовили брати, вразило не тільки міських депутатів, а й сідлярів-цеховиків. Сідло було подвійне, відоме під назвою «козацького»: «Два сідла одне в одному, тобто демид в ярчаку, обидва складені з п’яти шматків дерева, склеєні й прошнуровані жилками. Демид облямований ослиною шкірою і помальований, на золотому полі - різні турецькі квіти, між цими квітами витиснено випуклі прикраси і по краю мальована облямівка». Схиливши голову перед майстерністю Юрія та Івана, цехмістри не змогли переступити через релігійні принципи. Вони обмежили права братів, заборонивши їм навчати на майстрів учнів православної віри. Верхівка цеху також уважно стежила, щоб Рогатинці не виробляли сідел інших зразків — арабського, німецького, італійського і турецького. Проте ці обмеження в професійному зростанні посприяли братам в іншому. Ставши цеховиками, а відтак отримавши міське право, вони активно розвивали українську громаду міста: захищали її інтереси та права, дбали про розвиток освіти. У 1588 році брати Рогатинці стали старійшинами Львівського Успенського братства, при якому діяла Братська школа, шпиталь та друкарня. Допомагали українській середньовічній освіті та мистецтву. Але все це було потім… А спершу було Сідло.
