Назад
  • Туристичні маршрути
  • Відпочинок і дозвілля

Самостійні прогулянки. Маршрут №1. Кастелівка

Яна Терлецька

Автор

Львів є одним із найстаріших міст України. Вдале розташування на перехресті торгових шляхів сприяло його стрімкому розвитку. Міський простір Львова має на собі відбитки різних епох. І навіть якщо Ви встигли детально ознайомитися з його центральною частиною, т.зв. Середньовічним містом, повірте, Львів усе ще має чим Вас здивувати! Запрошуємо Вас здійснити мандрівки, віддалені від звичних туристичних маршрутів. Це допоможе Вам краще пізнати місто, відчути його справжню атмосферу та просто зарядитися енергією, прогулюючись затишними районами. Отож, рушаймо!

Одним з найгарніших місць для прогулянок у Львові є Новий світ. Це район, розташований на південний захід від центру міста. Його умовно поділяють на три частини: Кастелівку, Францівку і Байки. Ми пропонуємо розпочати знайомство із львівським Новим світом саме від Кастелівки. В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. два відомі львівські архітектори - Юліан Захарієвич та Іван Левинський - задумали реалізувати тут проєкт віллової дільниці. Назва «Кастелівка» походить від прізвища Кастелло - родини архітекторів італійського походження, які колись мешкали у цій місцевості. Захарієвич та Левинський планували збудувати 64 вілли, проте до наших часів їх збереглося близько 40. Ці романтичні споруди дещо нагадують середньовічні замки у мініатюрі. Про них та їхніх мешканців довідаємося, прогулявшися запропонованим маршрутом.

Будівельному рухові на Кастелівці сприяло прокладення вулицею Сапіги (тепер Бандери) колії першого електричного трамваю у 1894 р.

Розпочати прогулянку по Кастелівці варто від головного корпусу Львівської Політехніки. І хоча сама будівля до тієї дільниці не належить, проте має на неї безпосередній вплив. Адже першими міськими жителями Кастелівки були саме професори Львівської Політехніки. Еклектичну споруду головного корпусу спроєктував Юліан Захарієвич, професор, а згодом ректор Політехніки. "Litteris et artibus" ("Наукам та мистецтвам") - мета навчального закладу засвідчена латиною на аттику будівлі. 

Неподалік, на вул. Професорській, знаходиться Науково-технічна бібліотека НУ "ЛП". Її збудовано із застосуванням виключно бетону, заліза і скла, без жодних дерев’яних елементів, аби запобігти можливій пожежі. 

Тут же, на вул. С. Бандери, знаходиться і Львівський Органний зал (історично - костел св. Марії Магдалини). Концерти класичної музики, звучання найбільшого в Україні органа, фрески Розена та ренесансний вівтар костелу - це місце однозначно варте вашої уваги. А з Lviv City Card ви отримаєте 20% знижки на квитки.

Перетнувши колію, опинимося перед пам’ятником Михайлові Вербицькому - автору мелодії Гімну України. Позаду пам’ятника - школа №3 (історично - школа Марії Магдалени, оскільки побудована навпроти уже згаданого костелу). Тут навчалися діти переважно з Нового світу. Це еклектична будівля з елементами неороманського стилю та неоготики. Спроєктував її Юліуш Гохбергер у 1883-1884 рр. Зверніть увагу, що на фасаді є два виступи-ризаліти з окремими дверима. Це були входи до колишніх хлопчачої та дівочої частин школи. Справа, з боку вулиці Чупринки, до основного об’єму будівлі у 1928-1930 рр. було добудовано крило у стилі арт-деко. Зараз у цій частині знаходиться школа з польською мовою навчання. 

За школою, на вул. Вербицького, 4 побачимо першу віллу на нашому маршруті - дім архітектора Людвіка Балдвіна-Рамулта, споруджений за його власним проектом у 1890 р. Після Другої світової війни віллу перепланували у будинок з декількома квартирами. 

Повернімося на вул. Чупринки. Вона фактично розділяє дві частини Нового Світу: Кастелівку і Байки. Байки були забудовані переважно чиншовими кам’яницями, а от Кастелівка стала районом, де архітектори намагалися реалізувати ідею міста-саду, проте вдалося їм це лише частково, оскільки Кастелівку, відколи туди проклали колію електричного трамваю у 1906-1907 рр., поглинула багатоповерхова міська забудова. 

Вілла на вул. Чупринки, 5 - суміш неоренесансу та елементів альпійської архітектури. Вона була збудована у 1889-1890 рр. за проєктом А. Каменобродзького, а власником її на момент будівництва був видавець львівських листівок і торговець папером Ян Бромільський. Меморіальна таблиця на фасаді інформує, що у цьому будинку в 1995-1999 рр. працював і творив український революціонер і поет Анатолій Лупиніс. 

І хоч коли говоримо про Кастелівку, то у фокусі є саме віллова забудова, проте неможливо оминути увагою чиншову кам’яницю на вул. Чупринки 11А, адже цей будинок є одним з найкращих зразків гуцульської сецесії - стилю, започаткованого архітектором Іваном Левинським, який полягав у спробі використати риси української народної селянської архітектури для стилізації міських будинків. Зайдіть на подвір’я Банку Південного на вул. Чупринки, 11. Звідси відкривається найкращий вид на кам’яницю. Руст дещо нагадує дерев’яні колоди, витончені бетонні балкончики та верандочки немов вирізьблені у дереві, а зверху фасад увінчує знак сонця. 

Прямуємо на вулицю Котляревського. Вона мала стати головною віссю Кастелівки. Планувалося також між вулицями Богуна, Нечуя-Левицького та Котляревського залишити місце на критий базар. Але відколи по вулиці проклали трамвайну колію, цей простір став надто цінним, щоб «марнувати» його під базар, тож його заполонили чиншові кам’яниці. 

Зверніть увагу на дах будинку на вул. Котляревського, 12. Його увінчує флюгер, який своїм силуетом нагадує картину М. Бідняка «Ангели над Львовом».

Чи пригадуєте ви бібліотеку Львівської Політехніки, яку ми бачили на початку прогулянки? Чиншова кам’яниця на вул. Котляревського, 17 належала її першому бібліотекарю Антонію Якубовському. Будинок у стилі сецесії був споруджений у 1910–1911 рр. за проектом архітектора та будівничого Юзефа Горнунґа. Фасад зверху прикрашений майоліковим панно «Павич». Наступний будинок під номером 19 абсолютно схожий на попередній, за винятком того, що на його даху можна розгледіти невеликий флюгер у формі єдинорога. 

Вілла на вул. Котляревського 27 вирізняється складним плануванням та нагромадженням різних асиметричних веж, фронтонів, ніш, вікон, що дозволяє сприймати його інакше з різних кутів огляду. Досі точаться суперечки, хто ж спроєктував цю будівлю: Ю. Захарієвич та І. Левинський, В. Садловський чи Е. Жихович.

Будинок належав відомому польському художнику Зиґмунту Розвадовському, який був учнем Яна Матейки та співавтором славнозвісної картини “Рацлавицька панорама”, на якій зображена перемога повстанців під проводом Тадеуша Костюшки над військами Російської імперії у 1794 р. Вперше “Рацлавицька панорама” експонувалася у Львові, у Стрийському парку під час Галицької крайової виставки 1894 р., у павільйоні, збудованому вже згаданим нами архітектором Л. Балдвіном-Рамултом, чию віллу ми бачили на початку прогулянки. Вілла приваблювала художників. У 1906-1912 роках містилася майстерня Антіна Пилиховського, якого називають «українським Матейком». 

У міжвоєнні часи у віллі перебувало консульство СРСР. Саме тут бойовик ОУН Микола Лемик 20 жовтня 1933 р. здійснив атентат, застреливши агента ГПУ А. Майлова на знак протесту проти Голодомору в Україні. 

Зараз у віллі знаходиться медична установа.

Вілла на вул. Чупринки, 21 зусібіч оточена рухливими вулицями. Її ще називають віллою "На хресті". Дещо драматична назва ніби відбилася і на долях мешканців вілли. Власники часто змінювали. Віллу збудувала фірма І. Левинського для ректора Політехніки математика Пляцида Дзівінського. Після Першої світової війни вілла належала купцю Шуліму Валлаху, а в 1920-1930 роках – відомому піаністу Леопольду  Мюнцеру, який під час війни загинув у Янівському концентраційному таборі. Знаменитий піаніст грав у сумнозвісному табірному оркестрі «Танго смерті», а ніхто з оркестрантів не дожив до кінця війни. З 1932 р. у віллі мешкала родина Олени Шепарович та Володимира Кузьмовича, посла до Сейму ІІ Речі Посполитої, голови Секретаріату Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), редактора газети «Мета». У 1939 р. він був заарештований більшовиками та помер на засланні в Комі. Після родини Кузьмовичів в цей будинок заселився Микола Островерхов – затятий колекціонер мистецтва, чия колекція наробила багато галасу у Львові в кінці 80-их. Його методу збору цінних речей були не зовсім чесними. Подейкували, що він підсилав своїх агентів до потенційних "жертв", з повідомленням, мовляв, їх скоро відсилатимуть на Сибір, тому треба чимпошвидше продати усі цінне і скупити теплі речі для заслання. Перелякані люди продавали цінні речі за безцінь і очікували арешту, який переважно ніколи і не наставав. М. Островерхов заповів свою колекцію Державному музею образотворчого мистецтва ім. О. С. Пушкіна у Москві, проте громадськості вдалося відстояти, аби ці скарби залишилися у Львові. Зараз колекція розділена між декількома відділами Львівської Національної Галереї Мистецтв. 

Вартою уваги є і вілла на вул. Котляревського, 29. Невелика, з вежею і двома дерев’яними верандами у швейцарському стилі, вона належала відомому архітекторові та історику мистецтва Янові Зубрицькому гербу Сас. Над вхідними дверима можна розгледіти вітраж фірми Желенського з Кракова, а дах прикрашений флюгером у формі  гербу Сас.

Вілла на вул. Котляревського, 39 збудована в кінці ХІХ ст. фірмою Левинського у швейцарському стилі. В міжвоєнні роки належала відомому галицькому політикові, одному із засновників УНДО Дмитрові Левицькому. Господарі надали два напівпідвальні приміщення будинку для проживання учнів Мистецької школи Олекси Новаківського. Ті ж назвали своє помешкання «Качиний діл». Тут збиралися їхні друзі, перетворюючи Качиний діл у неформальну мистецьку тусовку. У вересні 1939 р. Дмитра Левицького був арештований НКВД і відправлений у ГУЛАГ. Пізніше покарання було пом’якшено на заслання в Узбецьку СССР. Там він і помер, так і не повернувшися більше додому.

Деякі вілли слугували їхнім власникам не просто домом,а й рекламою їхньої діяльності. Власником вілли на вул. Котляревського, 41 був відомий львівський коваль Ян Дашек. Він власноручно створив ковані декорації, якими щедро прикращені фасади будинку. 

У віллі на вул. Котляревського, 47 мешкала родина Гешелесів. Генріх Гешелес був засновником і головним редактором єврейської газети «Хвіля», яка виходила у Львові у 1919-1939 рр. польською мовою. А його донька, Яніна Гешелес, стала авторкою спогадів про Голокост у Львові під назвою "Очима дванадцятилітньої дівчинки". 

Навпроти, у будинку на вул. Котляревського, 30 знаходиться Всеукраїнський єврейський благодійний фонд Хесед-Ар’є та музей «Слідами галицьких євреїв», який знайомить нас зі зниклим єврейським світом Галичини. Відвідати музей можна за попередньою домовленістю, зателефонувавши за номером  +38 067 68 20 257. 

По вулиці Левинського повертаємо на вулицю Чупринки. 

Зліва від нас на вул. Чупринки, 45 - 5-та клінічна лікарня. Будинок первинно будували як Головну пошту. Тут в часи ІІ Світової війни тут діяв інститут Рудольфа Вайгля (інститут досліджень висипного тифу), лікаря і мікробіолога, який винайшов вакцину проти плямистого тифу. 

Будинок на вул. Чупринки, 50-52 є немов ілюстрацією до приказки «Мій дім – моя твердиня». Його можна вважати своєрідною візитною карткою Нового світу і водночас прекрасним зразком середземноморської або ж венеційської неоготики. Будинок будувався в два етапи. У 1900-1901 рр. побудували частину під номером 50. Проектував його архітектор Юзеф Сосновський, а будувала фірма Івана Левинського. У подвір’ї збереглися офіцини, на першому поверсі яких були стайні, а на другому – помешкання для прислуги. У 1907 р. прокладають трамвайну колію по вул. Чупринки і Ю. Сосновський добудовує частину під номером 52, увінчану високою вежею з зубцями. Подібні потужні чотирикутні вежі характерні для замку хрестоносців у Палестині. Сосновський разом з А. Захарієвичем мали власне будівельне підприємство, яке спеціалізувалося на виробництві залізобетонних конструкцій. Тож сам будинок мав стати рекламою їхнього бізнесу. Будівля оздоблена лоджією, скульптурами, вежами. Браму до вілли стереже кам’яний лев, а арка над входом та стеля балкону декоровані розписами. Первинно будинок призначався для однієї родини, але в 1922 р. він перепланований під багатоквартирний. Першим власником будинку був Ю. Сосновський – львівський архітектор, а другим – Альфред Бесядеський. Тому палац має подвійну назву: Сосновських-Бесядецьких. 

Останнім об’єктом нашої  прогулянки буде колишня фабрика Івана Левинського на вул. Чупринки, 58А. І. Левинський – архітектор, професор Львівської Політехніки, громадський діяч, успішний підприємець. Він був засновником найбільшої  тодішній Галичині будівельної фірми – основна частина якої – фабрика Левинського – була розташована тут. Це був великий будівельний концерн, який об’єднував архітектурне бюро, будівельне підприємство, гуртівню будівельних матеріалів, тартак та фабрику керамічних виробів. 

На період 1890-1910 рр. припав бум будівництва у Львові. Левинський вміло використав цю ситуацію, створивши свій відомий будівельний концерн, який об’єднував усі стадії будівництва: вибір та придбання земельної ділянки, проектування та погодження проекту, будівництво, оздоблення, підведення інженерних мереж, встановлення необхідного обладнання, продаж та оренду нерухомості. Вын тысно співпрацював з іншими архітекторами та художниками, в т.ч. з О. Новаківським, О. Кульчицькою, І. Трушем, М. Сосенком і т.д. 

У 1913 р. фабрика Левинського мала 800 працівників. Левинський активно впроваджував у процес виробництва нові технології, зокрема тут на фабриці в нього були дві парові машини, 3 динамо-машини, 7 електричних моторів. У приміщенні фабрики було проведено електричне освітлення, засоби вентиляції та технологічні нововведення.

Дбаючи про рекламу своєї фірми, Левинський домовлявся з водіями трамваїв, щоби вони, зупиняючися перед його підприємством, оголошували «фабрика Левинського!». Зараз ця зупинка називається «5-та клінічна лікарня». 

Завершити прогулянку можна горнятком запашної кави та чимось смачненьким у кав’ярні "Baguette" на вул. Чупринки, 68.

!

Дякуємо за підписку!

Ми обіцяємо регулярно відправляти вам корисні та цікаві матеріали. Залишайтесь на зв’язку ;)

!

Піу!

Ваш список відправлено на вказану Вами пошту

!

Ой!

Нажаль, під час відправлення щось пішло не так. Спробуйте знову.