Назад
  • Туристичні маршрути
  • Люди в місті

Маршрут місцями литовської спадщини у Львові від Почесного консульства Литви

Упродовж довголітнього існування Львів ввібрав у себе безліч кроків, особистих історій та подій, що змінили хід історії. Майже у кожній вуличці помітні акценти присутності національних меншин, для яких Львів став другою домівкою. Литовська спадщина не є винятком, адже історія України та Литви перепліталась ще за часів існування Київської Русі та Великого князівства Литовського.

Розглядаючи фасади затишних двориків чи розкішних палаців, не завжди усвідомлюємо те, що у стінах тих будівель накладалися долі людей різних національностей та походжень. Такі думки наштовхують на ідею детальнішого ознайомлення зі Львовом зовсім з іншої його сторони, крізь спільності, якими на нього дивляться гості Львова.

Приховані факти іноземної спадщини міста добре відомі дипломатичним установам, що функціонують з метою підтримки та розвитку міжкультурного зв’язку у Львові. Тож разом із Відповідальним секретарем литовського консульства пані Беатріче Белявців та досвідченим екскурсоводом пані Веронікою Мазур склали маршрут культурними пам’ятками Львова, що мають велике історичне значення для литовців.

Беатріче Белявців
Вероніка Мазур

Маршрут прогулянки:

  1. Будівля першого консульства Литви (вул. Коцюбинського, 13)
  2. Гірка повстанців (Личаківський цвинтар)
  3. Собор святого Юра (площа Святого Юра, 5)
  4. Палац Сапіг (вул. М. Коперника, 40а)
  5. Палац Потоцьких (вул. М. Коперника, 15)
  6. Галерея мистецтва ім. Б. Возницького (вул. Стефаника, 3)
  7. Музей «Арсенал» (вул. Підвальна, 5)
  8. Копець Люблінської унії (Високий замок)

Литва здобула власну незалежність ще у 1918 році після розпаду Російської імперії наприкінці Першої світової війни. Проте проіснувала трохи довше за 20 років, і далі так само як і Україна перебувала у складі Радянського Союзу. У міжвоєнний період питання відкриття у Львові дипломатичного представництва не могло розглядатися через відсутність дипломатичних зв’язків між Польщею та Литвою, з огляду на наявний між сторонами конфлікт за Вільнюський край.

Перше консульство Литви було відкрите 16 лютого 2000 року в будівлі №13 на вулиці Михайла Коцюбинського. Вхід до дипломатичного представництва був розташований у внутрішньому дворику по правій стороні будинку, а на архівних фотографіях можна помітити табличку Почесного консульства Литви з її гербом та прапором. У 2007 році консульство перемістилось на вул. Героїв УПА №72 й функціонує за цією адресою дотепер.

«Львів — наче литовська туристична Мекка», — зазначає із гордістю пані Беатріче Белявців, розповідаючи про литовську спадщину. Дійсно, для литовців культурною цінністю особливо відзначаються видатні литовці, імена яких стали увіковічені на могильних плитах Личаківського цвинтаря. Праворуч від входу на територію кладовища простягається стежка до «Гірки повстанців» — найбільшого меморіального місця поховань учасників Січневого повстання 1863 року (230 повстанців). Після третього поділу Речі Посполитої територія Литви опинилась у складі Російської імперії, й в 1863 році три народи: литовці, українці та поляки  об’єднались під спільним повстанським гербом Республіки Трьох Народів у боротьбі за незалежність.

У наступному році, після придушення Січневого повстання, його учасники тікали від переслідувань до Львова, що перебував під владою Австро-Угорщини. Саме у Львові зосереджується найбільша кількість історичних згадок та меморіальних пам’ятників, пов’язаних із цим повстанням. На пагорбі встановлено пам’ятник повстанцю зі шляхетного литовського роду Шимонасу Візунасу Шидловському (Simonas Vizūnas Šidlauskas), що тримає в руках хоругву із зображенням гербів Польщі, Литви та України. Він був хорунжим Вітебської землі, й після повстання, перебуваючи у Львові, жертвував великі кошти на утримання реабілітаційного центру для повстанців.

Читайте також: Маршрут дипломатичним Львовом від Почесного консульства Австрії

На українських землях повстанці проводили активну громадську діяльність й навіть створили Товариство повстанців. Під час підйому до «Гірки повстанців» пані Вероніка Мазур детальніше розповіла про місця поховань добре знаних у Литві діячів: одного з організаторів Січневого повстання у Литві, командира взводу, сина засновника курорту мінеральних вод Бірштонаса Адама Домініка Бартошевича (Adomas Dominykas Bartuševičius), художника Артура Ґроттґера, який переховував у себе повстанців й створив цикл робіт, що відтворювали події Повстання (відомі твори “Polonia”, “Lithuania”). Більшість литовців того часу мали прізвища на польський манір, що зумовило труднощі при ідентифікації литовських повстанців.

Повертаючись до джерел спільної історії українського та литовського народів, а саме діяльності на українських землях династії Гедиміновичів, опиняємося перед Собором святого Юра. В середині XIV ст. на Львів мав претензії волинський князь литовського роду Любарт Гедимінович. У 1341 році, після війни за владу, князь подарував Львову дзвін, що й досі у закритому доступі зберігається у дзвіниці Собору святого Юра. Литовський слід є й в оздобленні собору. Вівтарна композиція «Проповідь Христа» написана найвідомішим литовським художником епохи класицизму, засновником та керівником кафедри живопису й малюнку Вільнюського університету Франциском Смуглевичем (Pranciškus Smuglevičius).

Неподалік, на вулиці Миколи Коперника, 40а, не можна прийти повз пам’ятки барокового стилю — палацу Сапіг. Зведення палацу відбувалось на замовлення нащадка широко знаного у Литві стародавнього литовсько-руського роду Сапігів — Леона Людовика Сапіги (Leonas Sapiega), одного з очільників Повстання 1830-1831 років та учасника Січневого повстання 1863 року. Кошти, витрачені на будівництво палацу Сапіг прирівнюються з вартістю будівництва палацу Потоцьких. Місцеві називали цей будинок «чарівною скринькою», а її власник був впливовим галицьким громадським політичним діячем — маршалком Галицького сейму. Діяльність роду Сапігів у Львові вирізняється меценатством, до якого активно долучались дружина Леона Ядвіга та син Адам. Більша частина палацу потрапила під бомбардування часів Другої світової війни, й у радянські часи до будівлі було прибудовано загальноосвітній навчальний заклад.

Іншою відомою постаттю спільної історії є Клементина Тишкевич (Klementina Tiškevičienė) — дочка княжної українсько-литовського роду Сангушків Марії Клементини та Альфреда Потоцького — власника та фундатора палацу Потоцьких. Свою юність «Вільнюська левиця» — так називають литовці Клементину — провела саме у Львові. За роки свого життя княжна відзначилася благодійною діяльністю, завдяки їй відбулася емансипація столиці Литви — Вільнюсі, де вона  побудувала палац Тишкевичів. Що цікаво, коли сім’я Потоцьких видала дочку заміж за впливового графа з литовського роду Тишкевичів — Яна Тишкевича — у львівській газеті того часу надрукували замітку про пишне весілля молодят у Львові. З 2002 року просторе приміщення культурної пам’ятки перебуває у власності Львівської національної галереї мистецтв, і водночас сьогодні закохані пари мають можливість «за добу» провести шлюбну церемонію у стінах Палацу Потоцьких.

Читайте також: Мешканці та їхні маршрути

У Палаці розміщена дивовижна та приголомшлива своєю масштабністю експозиція відділу Галереї Музею європейського мистецтва XIV–XVIII століть. Основний корпус відділу «Європейського мистецтва XIV–XVIII ст.» розташований неподалік Палацу, по вулиці Стефаника, 3, у Галереї мистецтв ім. Б. Возницького. В контексті дослідження литовської мистецької спадщини окремої уваги серед великої експозиції заслуговує робота Яна Рустема — основоположника литовської художньої школи, професора Віленського університету та вчителя Тараса Шевченка. У фондах галереї є також роботи, що віддзеркалюють події Січневого повстання 1863 р., зокрема Артура Ґроттґера.

Раніше за повстання відбулася ще одна дуже важлива історична подія з акцентом спільної українсько-литовсько-польської військової боротьби, а саме Грюнвальдська битва 1410 року. Об’єднане військо перемогло німецький чернечий лицарський орден Римо-католицької Церкви — Тевтонський орден. Пам’ятка вирішальної битви того часу розміщена у Музеї-Арсеналі на вул. Підвальній. Поміж великої експозиції старовинної зброї, між першим та другим поверхом музею захоплює погляд батальне полотно «Битва під Грюнвальдом» львівських художників Т. Попеля та З. Розвадовського. На величезному полотні 10 на 5 метрів дуже детально зображено учасників Грюнвальдської битви.

Важливо зазначити вагомість цієї події для українців, адже саме у Грюнвальдській битві вперше було використано жовто-блакитний прапор — символ української нації.

На виході із Музею-Арсеналу відкривається  краєвид на Високий замок — чи не найгарніший оглядовий майданчик у Львові. Проте мало хто навіть із місцевих знає справжню історію виникнення цієї популярної локації. На вершині Замкової гори з нагоди 300-річчя від підписання Люблінської унії – угоди, за якою утворилась Річ Посполита (Республіка Обох Народів), — було насипано курган — Копець Люблінської Унії та закладено наріжний камінь із написом: «Вільні з вільними, рівні з рівними. Литва, Польща та Русь об’єднані Люблінською унією 12 серпня 1569 року». Символічно, що тоді на пагорб було привезено землю з поля бою 1410 року та з інших куточків місць проживання трьох об’єднаних народів: польського, литовського та українського.

Текст — Анжеліка Дончева
Фото — Галина Кучманич
Комунікація — Юрій Заремба

!

Дякуємо за підписку!

Ми обіцяємо регулярно відправляти вам корисні та цікаві матеріали. Залишайтесь на зв’язку ;)

!

Піу!

Ваш список відправлено на вказану Вами пошту

!

Ой!

Нажаль, під час відправлення щось пішло не так. Спробуйте знову.