Єврейський квартал

Єврейський квартал

Знаменитий львівський райця і бургомістр Йоганн Альнпек писав про середньовічний Львів: «Тут натовпи євреїв, це майже їх земля обітована». У найстаршій міській актовій книзі є записи 1383 і 1384 років, де йдеться про існування громади євреїв, що проживають у межах міських фортифікацій. Деякі історики припускають, що певна частина євреїв переселилася до Львова ще у князівські часи зі зруйнованого монголами Києва, є деякі думки про те, що львівські  євреї розмовляли мовою, близькою до старокиївської говірки. Дехто говорить про євреїв стародавнього Львова, ніби вони прибули сюди з Візантії чи навіть є нащадками населення Хозарського каганату. Друга хвиля євреїв хлинула до Львова вже з іншого напрямку у XIV столітті завдяки польському королеві Казимиру III. Казимир 1349 року виявився єдиним із європейських монархів, який видав указ про притулок у своїй державі євреїв, вигнаних із багатьох європейських країн. Польський історик Ян Длуґош пояснює це пристрастю короля до своєї коханки, красуні-єврейки Естер, яка мала на нього великий вплив і народила для нього позашлюбних дітей: двох хлопчиків і двох дівчаток. Подальшим глобальним наслідком такої політики Казимира було те, що у кінці XIX – на початку XX століття на землях колишньої Речі Посполитої, а це здебільшого російська Польща, австро-угорська Галичина і російське Поділля, мешкало сімдесят відсотків усього світового єврейства.

Досить швидко, з припливом євреїв із країн Заходу, повсякденною мовою євреїв Львова став ранній варіант мови ідиш, і цих «німецькомовних» євреїв стали називати ашкеназім – від єврейської назви Німеччини – Ашкеназ. Імовірно якась частина заможних євреїв переселилася з Підзамча над Полтвою до нового середмістя. З іншого боку, слушною є думка, що багато євреїв львівського середмістя були новими переселенцями з Німеччини, Чехії, Південної Польщі. Як писав професор Маєр Балабан, різне походження пояснює великі відмінності, які тривали аж до початку XX століття в побуті і ментальності євреїв передмістя і міста. Євреї княжого міста, на думку відомого історика Якуба Шаля, мали багато спільних рис із місцевим населенням Львова і це відбивалося в їхніх мові, одязі, звичаях. Пережитком цього стали збережені протягом тривалого часу спільні з українськими форми особових імен із закінченням на –ко і найменувань за ім’ям батька на –ович. Львів став єдиним містом у регіоні, де була не одна єврейська громада, а дві – давня на Жовківському передмісті, в найстаршій дільниці, і друга – в місті в мурах. Відмінності між євреями передмістя і середмістя були такими великим, що ці дві громади одного народу вороже ставилися одні до одних, і навіть шлюби між представниками приміських і міських львівських євреїв були великою рідкістю. Ці розбіжності майже повністю були подолані за ліберальної австрійської влади у другій половині XIX століття.

Від кінця XVIII століття і до 1939 року чисельність євреїв у Львові коливалася в межах однієї третини від загальної кількості населення міста. Під час Другої світової війни німецькі нацисти знищили близько 130 тисяч львівських євреїв, пережили львівський голокост, який історики називають «шоа», лише близько 800 євреїв. По війні до Львова переселилися євреї з колишнього СРСР і сьогодні з близько двох тисяч львівських євреїв лише одиниці належать до колишніх польських євреїв.

Старий єврейський квартал у Львові обмежується сучасними вулицями Сербською, Староєврейською і Братів Рогатинців. В кінці вулиці Староєврейської залишився фрагмент стіни чудової ренесансної синагоги «Золота Роза», знищеної німецькими нацистами 1942 року.

З цією синагогою пов’язана львівська легенда. У кінці XVI століття у Львові з’явилися єзуїти, і 1603 року король призначив ділянку для будівництва єзуїтського костелу неподалік Волоської церкви у єврейській дільниці, де, як було сказано в документі, розташовувалися: ”кінський млин, дім Нахмановича і дім публічного зіпсуття”. Але власне на цьому місці єврейський бургомістр Ісаак Нахманович зафундував будівництво чудової готично-ренесансної синагоги, яку ймовірно проектував найславетніший львівський архітектор італієць Павло Римлянин. Синагога – справжня гордість львівських євреїв щойно була закінчена. Але єзуїтам вдалося знайти документ, що колись ця земля належала католицькому священику Сенявському. Почалося розслідування, яким чином ділянка потрапила у єврейську власність. Євреї своєю чергою почали судовий процес і програли його. Страшенний розпач запанував у серцях народу Ізраїлевого. Але жила  у Львові дуже багата і дуже побожна вдова незрівнянної краси – невістка цього самого Нахмановича – Роза. Вона завжди щедро опікувалася бідними, хворими і каліками. Побачивши те лихо, яке впало на голову її народу, Роза, не замислюючись ні на хвилину, віддала увесь свій великий маєток на викуп святині, але єзуїтський єпископ зажадав самої Рози, бо вона була такою гарною, що глянувши на неї, єпископ втратив дар мови. Оговтавшись, він вимовив: “Залишишся зі мною, віддам твоїм братам святиню”.  “Добре” – відповіла Роза, - “але вже зараз підпиши папір”. Документ про те, що єзуїти відмовляються від цієї ділянки землі через декілька хвилин було передано старшим єврейської громади, а Роза залишилась з єпископом. Роза не витримала великого безчестя і на ранок отруїлася. Вдячні євреї не забули свою рятівницю і назвали чудову синагогу її ім’ям – “Золота Роза”.

Львів, синагога Золота Роза

Останніми роками з’явилося декілька проектів відновлення найстарішої львівської синагоги, а поки що біля неї розташувалася «Жидівська кнайпа» - оригінальний заклад харчування, де навіть можна торгуватися щодо ціни наїдків і напоїв.

До Другої світової війни у Львові було близько тридцяти синагог, на сьогодні вціліли лише дві. На вулиці Вугільній, 3 у колишньому старому львівському передміському єврейському кварталі розташована синагога «Янкель Янцер Шуль», збудована у стилі історизму і перебудована у стилі сецесії, а на вулиці Братів Міхновських, 4 – синагога «Цорі Ґільод», яка відрізняється оригінальним сецесійним декором.

Уже традиційним для Львова є проведення фестивалю «LvivKlezFest». Це міжнародний фестиваль єврейської музики, пісні і танцю, який відроджує музичну культуру євреїв, зокрема тих, які мешкали в Галичині. Фестиваль триває кілька днів на вулицях міста, пов’язаних з єврейською історією, впродовж яких львів’яни та гості міста мають змогу ознайомитися з клезмерською музикою, танцями, співом та спілкуватися з учасниками фестивалю, серед яких – відомі ансамблі, сімейні капели та окремі виконавці. На гала-концерті пісні виконуватимуться не лише ідиш, а й мовами тих країн, які представляють учасники фестивалю – українською, угорською, молдавською, російською, польською, німецькою.

Всі охочі зможуть відвідати стилізований «єврейський квартал», потанцювати під запальну єврейську скрипку, скуштувати традиційних страв, а також власноруч виготовити сувенір у спеціальних ремісничих майстернях.